поверх окулярів

Поверх окулярів

Яскравий, сонячний день. Розмова двох подруг у кав’ярні.

- Альбіно, він тобі не пара.

- Не починай.

- Кажу правду,  не вартий тебе.

- Це вже мені вирішувати.

- Ну як не розумієш?

-  Просто не знаєш.

- Знаю достатньо, щоб зробити висновки – не вартий!

- Та з чого взагалі це взяла?

- Ну поглянь на себе. Красива, розумна, талановита, добра, забезпечена, і це ще далеко не весь перелік. А він? Зніми вже рожеві окуляри. Його просто неможливо любити. По – перше, чому? По – друге, за що?

- Послухай, я  вирішуватиму, кого мені кохати.  Це  -  вибір серця, і ніхто його не змінить. Знаєш,  взагалі кохають просто так, без причин, адже, якщо знаєш причину, то це вже й не кохання зовсім. Кохаю. Просто за те, що  є, що зі мною, поруч. Кохання немає підстав. Кажеш, що не красивий? А для мене  -   ідеал. Подобається внутрішній світ, така глибока душа. Розуміє без слів, підтримує, допомагає. Саме той чоловік, з яким  хочу провести решту свого життя.

- По…

- Це не призма рожевих окулярів і не вони самі. Це  -  реальність. Поруч з ним хочеться жити, почуваюся добре і невимушено, врешті  -  решт – собою. І  припини дивитися на світ через  чорну призму. Досить судити людей за зовнішністю. Не ідеалізуй чоловіка тільки тому, що красивий. Це не показник. Глянь вже поверх окулярів. Повернися в реальність! Все зовсім по - іншому!

- Але…

- Краще піду. Прощавай.

- Зачекай.

- Поговоримо, коли приймеш мій вибір.

Вийшла з кафе. Ось так і позбулася найкращої подруги через кохання. Знає, та ніколи не змириться із цим.  Зовсім інші переконання та принципи.

Боляче робити такий вибір, але чудово розуміє, що, якби дружба була справжня, то все було б добре. Не прийняла. Не зрозуміла. Навіть не намагалася. Зробила правильний вибір. Відчувала це.  Тепер буде щаслива. Окуляри бувають різні. Чорні, рожеві, але вони дивиться через призму реальності змішаної із коханням…