Пекельний біль

Пекельний біль

   Вечір. Сонце повільно заходить за обрій. Жінка сидить за столом у мертвому очікувані. Чекає брата, якому має повідомити погані новини. Двері відчиняються.

- Авроро? Привіт. Чому сама ще й у цілковитій темряві? І де моя люба дружина? Дивно, останнім часом затримується допізна, хоч би такими темпами не захворіла. Потрібно хоч трохи жити для себе, а вона постійно працює. Треба сказати, нехай візьме відпустку. Поїдемо на відпочинок. Чесно кажучи, то іноді дивуюся завзятості і бажанню працювати. Хвилююсь. Останнім часом виглядає хворобливо.  Не телефонувала?

- Її забрала швидка.

- Що? Коли? Ні. Не може бути. Що сталося? Чому не сказала раніше? Яка лікарня? Не мовчи.

- Вона померла.

- Це жарт? – очі жінки наповнилися слізьми.

- Виявилося, була смертельно хворою, сама цього не підозрювала. Декілька годин тому  їй стало погано, саме тоді я  прийшла, не розуміла, що з нею, і викликала швидку. Спершу думала, що це від перевтоми, але, як виявилося, ні. Ще перенавантаження, як бачиш, дали про себе знати.

- Ні. Ні.

- Жартуєш! –  дивиться на нього із болем та співчуттям.

- Це я в усьому винен. Мав бути поруч. Підтримати, відволікти від роботи. Повезти на відпочинок. Мав дбати, доглядати.

- Це не твоя провина.

- Моя і тільки моя. Нічого, скоро зустрінемося. – Сестра підняла голову, але його вже не було. О ні. Молодий, запальний, розбитий, а найгірше  -  водій мотоцикла.

Надворі дощить. Хоче зупинити. Взяла парасольку і кинулася за ним. Вже шкодувала про сказане.

За професією сама лікар, має зупинити. Бігла. Чує, як позаду розлітаються бризки. Зупиняє таксі. Парасольку залишила на вулиці. Попросила їхати за ним. По щоках котяться сльози. Бачить його - і серце завмирає. Тільки б не наробив дурниць. Зупинилися через затори. Чоловік зникає з поля зору.

   Почула приглушений звук удару. Сигнали машин. Вискочила з авто. Побігла до нього. Всюди кров і сльози. Поклала руку на пульс, мала надію, що живий.

  Ні. Смерть миттєва.

   О Боже. Ні. Ну чому завжди йдуть найдорожчі люди? А вони двоє були ще такі молоді. Подружня пара, у якої попереду ще було ціле життя, яке так раптово обірвалося. Чому доля така жорстока? Хочеться вити від того болю і тих втрат, які пережила за останню добу. Більше всередині не залишилося нічого. Тільки порожнеча і пекельний біль…