Вона не змогла

Вона не змогла

   Надворі дощить. Дівчина стоїть перед дзеркалом, а в руках тримає дві сукні. Думає, яку краще одягти на побачення. Глянула на подругу, що сидить на дивані.

- Що скажеш?

- Скажу, що краще не йти.

- Ой, не починай.

- А що? Хіба неправду кажу? Це буде найкращий варіант.

- Чому?

- Не подобається він мені.

- Зате кохаю.

- Чому не хочеш зрозуміти, що він розіб’є тобі серце?

- Ти така песимістична?

- Реалістка. А справді награється і покине.

- Не вірю.

- Та вони всі однакові.

- Брехня.

- Ще згадаєш ці слова.

Влада не звертає уваги на слова подруги. Вирішила одягти чорну в білий горошок. Виглядає чудово. Почула стукіт. Хтось прийшов. Пішла відчиняти, а в голові і досі відлунювалися слова “награється і покине”, ніяк не може у це повірити.

 Відчинила. Це ще одна подруга.

- Владко, привіт.

- Привіт, що тут робиш?

- Не можеш піти на це побачення.

- Змовилися? Чому обоє проти нього?

- Він не той, хто тобі потрібен.  Через деякий час покине і навіть не задумається.

- Ні.

- Так.

- Годі вже! Годі! Навіть не хочу слухати!

- Але це правда!

- Це вже мені вирішувати. Моє життя, мій вибір. Я кохаю його!

- А він тебе - ні.

- А цього вже тобі не знати. Досить мною керувати! Самі  розберемося і допомоги не потребуємо!

- Я хочу вберегти!

- Не треба ні від чого оберігати. Поради, які даєте мені, потрібні вам самим! Відчепіться! – Дівчина вибігла за двері і з гуркотом їх зачинила. Подруги залишилися у квартирі. Влада вибігла                з під’ їзду. Дощ не припиняється. Хоча це вже справжня злива. Сукня одразу змокла, зачіска і настрій зіпсовані.   Плаче. Від болю, який розриває із середини вкусила губу, із неї цівкою потекла кров. Добігла до парку, де мало відбутися побачення.

Нарешті бачить його. З парасолькою, але все таки промоклого. Роздивляється навкруги, певно, шукає її. Сльози змішуються з дощем, помада  -  з кров’ю. Підбігла до нього.

- Владо, що сталося? Чому без парасольки, чому плачеш, і це, –торкається рукою губи – кров? – вона дивиться йому в очі і з відчаєм запитує:

- Не розіб’єш мені серце?

  Застиг. Слова,  наче ніж, врізалися в нього. Його маленька дівчинка, така беззахисна і ранима в його руках, яка відкрила серце і зараз боїться, що він покине.

- Не кажи такого, чуєш? – бере її обличчя у свої долоні.

- Для мене ти - найдорожча у всьому світі. Ніколи не зроблю цього. Не розіб’ю серце, не завдам болю, не скривджу. Стану стіною. Вб’ю кожного, хто посміє  образити. Я так тебе кохаю. – Торкається своїм чолом її.

- І я тебе кохаю.

Усміхнулася. Тепер розуміє, що не помилилася у своєму виборі. Не змогла повірити, що покине, і ніколи не зможе. Вона разом з ним  буде навіть тоді, коли хоч весь світ стане проти. Просто кохає. Безмежно кохає…