Сяйво Повні. Його Сніжинка.

Мої любі запрошую  вас на продовження "Сяйво Повні" 

Історія про Сніжану та її досить незвичайного істинного Світозара.

Якщо вам цікаво, що вийшло зі Сніжинки.

~~~~~~"Його Сніжинка"~~~~~

1.Сніжана.

Сніжанааааа! – чую я з коридору крик батька. Що знову не так. Я весь вечір просиділа вдома нічого не натворила, не спалила і навіть не побила нікого. Чому так кричати? Дістав треба було таки переїжджати пожити до діда. 
- Я в себе у кімнаті, чого ти кричиш? Знову. – гукаю я з ліжка навіть не збираюся вставати, йому потрібно хай сам йде.

 - Що спонукало тебе назвати сина альф рудих вовків сопливим щеням? Ну це таке, дрібниці. Але навіщо ти це сказала голосно і при всіх? 

-О ти про це. У нього так лице витягнулося. Коли я це сказала. – розплилась я у задоволеній посмішці коли пригадую ту розмову.

 -Тобі смішно?

 - Так, мені смішно. А що я мала робити? Він до мене свої граблі потяг. І почав.... фу аж пригадувати не хочу. Я не дозволю так з собою поводитися нікому.

 -Тобто!!! Мені вони іншу історію розповіли. Він тебе.... лапав?- тато аж п'ятами пішов від злості. 

-І чому мене це не дивує. І ні не читав, не встиг, але явно хотів. Чому ти постійно робиш мене крайньою? 

-Тому, що ти постійно щось чудиш. Чому ти мені не сказала, що він руки розпускав я б його прибув би. 

- І що я такого останнім часом роблю? Я сиджу вдома і.... – я навмисно ігнорую татові запитання про захист. Знаю я що він захистить, але я й сама за себе постояти можу. 

- Вдома ти сидиш, бо спалила клуб. 

-Ой я там не одна була. 

-Я знаю, ти не лише все спланувала, а ще й братів підговорила. 

-Ми не думали, що згорить все. І взагалі я нікого не підговорювала. Їм було цікаво, що буде якщо балончик з фарбою засунути в мікрохвильову піч. От я й показала. 

-А пояснити не пробувала, що так не можна? 

-А я не зобов’язана няньчитися з ними це ви з мамою їх хотіли мені й самій було нормально. Ти довго мені ще той випадок пригадуватимеш вже два тижні минуло.

 -Ви ледь не згоріли. Я все життя це буду пам’ятати... 

-Що знову сталося? – на наші крики прийшла мама. 

- Нічого просто тато знову вирішив мене повчити.

 -Що ти знову накоїла?- спокійно запитала мама. 

-Нічого дала в морду Петрові. Щоб руки не розпускав. -Молодець. Моя доня.

 -Молодець? Їй вже шістнадцять років. З таким характером вона ніколи не вийде заміж.

 -Ото б було більше горе заміж не вийде. Проживе і так. Для себе. Вона ще мала зовсім.

 -Що ти маєш на увазі?! Тобі зі мною погано?- розгублено подивився тато на маму. Скільки їх пам’ятаю тато оберігав маму і доводив, що вона найкраще та найцінніше, що у нього є. І балував нас. Хоч і бурчав, але балував та захищав нас від незадоволення оточення. Адже у мене чи відсутній інстинкт самозбереження, чи я реально плекана, бо як пояснити те що я всім постійно доводила свою точку зору і не дозволяла порушувати свої границі дозволеного. 

-Та добре мені з тобою. Заспокойся ти вже. Просто мати чоловіка для сучасної жінки не головна ціль життя... – гладила мама татові руку і заспокоювала. -Агов я вам не заважаю? Може поговорити за межами моєї спальні. А то я залюбки піду до діда поживу, щоб вам не заважати. 

-Нікуди ти не підеш. І так майже живеш у тих дідів то в одного то у другого.

 -У вас є ще діти, вам є про кого дбати.

 -Ти думай, що говориш! Ми вас любимо однаково. – вже прийшла злитися черга мами. -Ага я прямо це відчуваю. 

-Не язиком мені. – гримнула мама.

 -Вибач Мамо. Можна я до діда піду?

 -Йди. Завтра, щоб була вдома.

 -У вечері? 

-З ранку! 

-Ну тоді який сенс вже вечір, щоб переночувати? 

-Я сказала до ранку.

 -Тоді я вдома залишуся. – перехрестила я руки на грудях і надула губи. Батьки вийшли, а я поринула у роздуми. Ледь мені виповнилося п’ятнадцять, як до нас повалили потенційні наречені, що правда здебільшого ведуть вони себе скромно, ну окрім Петра, а от коли мені виповниться вісімнадцять вони стануть наглими. Всі вони приїжджають з надією, що я їх істина пара, а я мрію, щоб у мене пари не було. І мені поки що щастить. Адже мені вже шістнадцять і жоден з хлопців не моя пара. Ні я звісно дружу з хлопцями, але далі тримання за руки я їх не пускають. Нічого більшого я не хочу. Всі вони не викликали у мене і половини тих емоцій які описував мені тато. Він розповідав, як відчув маму, як вимолював пробачення, як шкодував про свій вчинок. Можливо тому я не хочу шукати істину пару. Щоб ось так залежати від іншої людини як він. Ну ні. Я все життя спостерігала, як батько розпливався калюжкою біля мами і як дідусь плаче на могилі бабусі. Одна частина мене заздрить мамі мені хотілося, що б мій майбутній чоловік мене так кохав, як тато маму, як дядько Любомир тітку Келлі... але я не хочу розчинитися в родині. Як це зробила тітка Лола. Я хочу чогось добитися сама. Як мама. Вона успішно почала власний бізнес і у неї вже є всій бренд і досить велика клієнтська база. Вона почала зі свічок ручної роботи та плавно перейшла до пошиття речі ручної роботи, вишивати корсети та сукні на замовлення. Вона б досягла більшого, але її гальму ревнощі тата і мої брати. От я й вирішила не поспішати шукати істинного. А для цього мені потрібно підрости та втекти зі зграї. А головне ніяким дивом не знайти істинного до років сорока. А вже старою я буду радіти, що він знайшовся, а до старості ніяких серйозних почуттів. З такими думками я заснула....