36. Мартіна

- Повертатися назад у зграю Грегорі не хотілося. І це був навіть не страх перед усіма тими вовками, які відверто мене ігнорували. Крім Келі, звичайно ж. А небажання полишати зграю білих вовків. Зграя моєї мами стала мені родиною. Але та дурна тяга істинності вивертала мене з середини. І тому коли Грегорі приїхав за нами через три дні, я ледь себе стримала,  щоб не кинутися йому в обійми. Вовчиця в мені вила  без Грегорі та постійно сумувала за ним.  А я  показово  не збирала, а ні своїх, а ні речей донечки. Але Грегорі це не зупинило, він сам поклав наші речі в коробки і переніс в машину, а донька раділа і плескала в долонями на руках у тата.  
Після довгої промови дядька на якій всі дізналися, що я  разом з донькою залишаюся частиною зграї незважаючи, що ми   покидаємо  її. Про те, що в будь-який час я можу повернутися і ще багато приємних слів, я почала прощатися з усією зграєю. 
- Ось і настав час прощатися. Люба я буду сумувати за тобою.
Любомир прощався останній і за мить я зрозуміла чому. Він при всіх обійняв мене міцно міцно і цмокнув в губи і задоволено посміхнувся під гучне гарчання Грегорі. 
- Мені ніколи не набридне його дратувати, - прошепотів мені на вухо колишній хлопець. 
- Я помітила, – промовила я кудись йому  в плече.  
І  пішла до   машини. Мене приємно  здивувало наявність дитячого крісла.
- А ти підготувався, – зауважила я зручніше виостившись  в крісло зпереду. 
- Ти навіть не здогадуєшся на скільки сильно. Будинок ти не впізнаєш.

     Грегорі взяв мене за руку і переплів наші пальці. Й від цього невинного дотику в мені розлилася хвиля ніжності та задоволення. Як би  не розклеїтися по дорозі. 
- Ти сумна. – зауважив Грегорі. 
- Так мені сумно прощатися зі зграєю, яка стала мені домом. Коли я покидала минулу зграю такого не було.  Там  всім на мене було плювати. 
- А ти можеш мені розповісти у подробицях   про те  що сталося коли я ..... попросив тебе піти? 
- Ти не попросив, а наказав покинути твій дім, щоб навіть запаху мого не залишилося. І я до речі виконала твій наказ! 
- Вибач мене за це. 
- Ні! 
- Так що там сталося? - перевів розмову Грегорі.
І я  розповіла і про батька з сестрою, і про тих п’яних вовків згадуючи все нові і нові подробиці.... 
- .... і після того я відчула в собі зміни.
Грегорі стискає кермо весь час доки я розповідала. І його жовна ходили ходуном. 
- Не хвилюйся я помщуся  всім хто тебе скривдив. 
- Тоді почни з себе.  
- Я вже почав змінюватися. Дай мені шанс.- він зупинив машину на узбіччі та повернувся до мене. 
- Я обіцяю, що все виправлю і витісню ті погані спогади. Дай мені шанс.
Я кивнула і Грегорі миттєво накрив мої губи своїми. Не даючи мені часу передумати  він поглибив поцілунок.  
- Так нам треба взяти себе до рук, інакше я зараз зроблю тобі сина прямо тут доки донька спить.- притиснувся лобом до мого лоба і важко дихав. 
- Якого сина? 
- Нашого. Зачаттям  якого ми скоро нарешті  займемося. – я вже й забула, що вмію червоніти. Від його слів і тембру голосу я почервоніла вся від вуха до вуха. 

- Ось ми й приїхали. Готова? 
- Так. – кивнула я невпевнено.
Я стояла і дивилася на зграю іншими очима. Я вже не та затюкана дівчинка,   а повноцінна вовчиця. І ображати нікому себе не дозволю. Грегорі дістав доньку з крісла і взяв на руку, а іншою рукою переплів наші пальці та повів до будинку. Я йшла повз всіх тих вовків яких колись боялася і тепер голову схилялися вони. Підтримка Грегорі не аби як допомагала. Він повів нас повз будинок прямо до альфи.  
- Тато дозволь представити тобі мою пару і матір твоєї внучки.  
- Ну нарешті ти погодилася пробачити мого сина і ... 
- Я не пробачила!-перервала я його.  
- Ну з часом пробачиш. – поглянув на мене злим поглядом свекор, але неповагу проковтнув. 
- А зараз дайте мені унучку, я з нею познайомлюсь доки всі не зібралися для  церемонії де вас приймуть в зграю офіційно.
На диво Сніжана не заплакала коли її забрали з батькових рук, і вже через секунду обіймала дідуся за шию і рилася рученятами в його густій бороді.

-Вона диво. Так схожа на твою покійну маму Грегорі.