33 Грегорі

- Що ти хотів?-  спуститись на перший поверх поцікавився я. 
Ти дійсно її кохаєш?-   з наскоку запитав   натискаючи кавомашину Любомир. 
- Так, шкода що не відчув цього  відразу.  І проґавив так багато часу. 
- Ага вагітність, пологи, перші місяці життя доньки. Мартіна була така чудна під час вагітності така кумедна особливо на останніх місяцях вагітності. А пологи то взагалі ціла історія.- задоволена посмішка посилилася на його обличчі, що не аби як мене вибісила. 
- А ти був на пологах?! 
- Ага. Я завжди був біля неї. Саме я перший взяв на руки Сніжинку.... Любомир затих на якийсь час видно про щось думав, щось пригадував. 
- Я відступлю від неї, але знай я слідкую за тобою. І я ніде не подінуся з їх життя. Тож тобі доведеться з цим змиритися. І якщо ти образиш її, то пошкодуєш про це. 
- Я більше так не на косячу.  Я все усвідомив. 
- Не вірю я тобі. Нічогісінько ти не зрозумів. Мене бісить, що тобі вона так просто достанеться. Інстинкт!  Але я надіюсь, що вона поживе з тобою і переконається, що ти ще до неї не доріс і повернеться до мене. А я буду чекати. І..... 
- Дивись ось вони винуватців наших безсонних  ночей!!! – вигукнула Мартіна вбігаючи з донькою на руках, а Сніжана гризла пальці.  А коли донька  побачила  мене потягла ручки до мене і посміхнулася демонструючи мені свої нові зубки, які були  ледь помітно. Але я був такий щасливий, що розділив цей момент з ними. 
- Ой  Любомир, а ти давно вдома? - оте її вдома вибивало ґрунт у мене  під ногами.
- Ні, щойно прийшов, але я вже йду. – він підійшов і обійняв міцно Мартіну і щось сказав їй на вухо. Я загарчав від хвилі ревнощів, що роз’їдало все з середини. 
- Я тебе попереджав, що буду брати участь в їх житі. І мені байдуже подобається це тобі чи ні. – і видно на підтвердження своїх слів цмокнув її в губи. У мене від гніву в очах потемніло. Але я взяв себе до рук, адже у мене на руках донька. 
- Я не збираюся перед тобою виправдовувати. Я прекрасно відчула, що тобі не сподобалися, що зробив Любомир. 
Але ти права претензій мені пред’являти не маєш. Те що моя вовчиця тягнеться до тебе, ще не означає, що я сліпо піду по поклику природи. 
- Тож ти таки визнаєш, що маєш тягу до мене.- весь гнів пішов на задній план від почутих слів. 
- Визнаю. Але людська моя частина приймати тебе не планує. 
- Я доб’юся, щоб ви обидві були моїми.- я пригорнув Мартіну до себе так,  щоб її ніс вперся мені в плече і мій особистий запах заполонили її легені. Так я знаю нечесно з мого боку, але я боровся за свою самку, за матір своєї дитини тому  мав застосувати всі  методи. Боги як вона застогнала. І я пошкодував, що так зробив, адже від її близькості, дихання мені в плече  в штанах було настільки тісно, що головою я думав лише тому, що донька все ще  була  на руках. В такому темпі пройшло ще три дні.  Зранку холодний душ, щоб заспокоїтися,   вдень ми проводили час разом, або я сидів з донькою доки Мартіна готувала замовлення, або дивилися разом фільми чи готували їсти навіть гуляли. А вночі я молив богів дати мені сили, адже спати ми лягали разом. 
- Кохана, мені потрібно поїхати в мою зграю і все приготувати перед вашим поверненням. 
- Їдь. Я тебе не тримаю. 
- Ну ти знову. Я скоро за вами приїду. – почав я розмову за вечерею. 
- Я не приховувала від тебе свого ставлення. Тож якщо ти вирішиш не повертатися ми якось переживемо. 
- Я повернуся! 
- Хто знає  вдома тебе в ліжку чекає інша. - знизує кохана плечима.
- Не чекає. Я все підготую. Мій..... наш будинок не пристосований для дітей потрібно розпорядитися, щоб зробили ремонт в одній з кімнат для доньки.- я брехав, адже на справді я їхав,   щоб таки позбутися Саманти. Адже виїжджати з мого будинку вона відмовилася.
 На цей раз погода була гарна тому я добрався за вісім годин, а через те, що виїхав я рано в ранці поцілувавши Мартіну і доньку та швиденько поїхав, щоб не передумати, адже я знав, що Любомир залишався біля моїх дівчаток і мене це не аби як злило. Але поки що я права вказувати своє незадоволення я  не маю.