27.Грегорі

У вечері я вже мав точну адресу зграї білих вовків імовірно там вона була. Хоча ця зграя і була найдалі від того відділення пошти і по дорозі до зграї було ще одне відділення я поїхав саме туди. Не чекаючи ранку я виїхав. Випало багато снігу і тому я їхав повільніше і приїхав до зграї не зранку , як планував, а ближче до обіду. Я окинув оком зграю. Ми сюди  не приїжджали за пошуками пари адже у них не було вільних самок, на той час. Я вдихнув на повні груди. Морозне повітря трохи привело мене до тями. Довгі дванадцять годин в дорозі давалися в знаки. 
Я оглянувся навколо. Очима я знайшов найбільший  будинок. Такі є в кожній громаді в центрі  поселення, завжди будують один великий будинок для всіх. Там вся зграя проводить голосування чи проводять час разом коли на вулиці негода. Поряд завжди лікарня. У нас теж так. Думаю там буде хтось хто допоможе знайти мені альфу зграї і покаже де шукати Мартіну. І я не помилився там було досить людно. 
- Добрий день. Я шукаю Мартіну. 
- А ви їй хто? – запитала мене молода дівчина, відверто мене роздивляючись. 
- Я батько Сніжани.  – як приємно не лише це усвідомлювати, а говорити в слух. Я хотів кричати на кожному кроці, що у мене є пара і донька. А після того, як я помирюся з Мартіною, з’явиться ще хтось, можливо син.
Дівчину здивували мої слова. Це було зрозуміло за виразом її обличчя. Не сказавши ні слова, вона дістала телефон і комусь подзвонила, але від мене не відійшла. 
- Алло, привіт. Тут якийсь чоловік приїхав і говорить, що він батько твоєї доньки і просить показати де ти живеш. Що мені робити? - 
 я очманів від такої поведінки. Мене не те щоб  не соромилися, мене відверто ігнорували. Цій вовчиці було начхати, що я все чую.
- Ага, добре, я зрозуміла. Бувай! - а я от нічого не зрозумів. 
- Мартіна сказала, що я можу вас до неї провести, - вовк всередині мене завив від щастя та підганяв  мене. 
- Оцей будинок її, - вказала дівчина на маленький будиночок в кінці вулиці.
Я на ватних ногах дійшов до двері. І якийсь час не наважувався постукати. О така  поведінка мені не притаманна, я завжди йшов без страху в бій, а тут боюся зустрічі з донькою і істиною парою. Все-таки взявши себе до рук я постукав.  
- Заходь,- почув я такий рідний і забутий голос Мартіни. 
- Привіт.
Я  стояв в коридорі  й не вірив своїм очам. На кухні стояла Мартіна з донькою на руках. Гарна, впевнена в собі. Оновлена і покращена версія минулої Мартіни. Вона наче світилася з середини. Постава була рівна, а погляд впевненої в собі вовчиці. Від минулої покори не залишилося і сліду. 
- Що ти хотів? Навіщо прийшов? 
- До тебе і за тобою. 
- Навіщо?  
- Ти моя істина пара. 
- А з чого ти це взяв? 
- Ось. – я протягнув брязкальця і Сніжана потягли ручного до нього,  щось белькочачи по своєму. 
- Звідкіля це у тебе? 
- Це довга розмова. Я все тобі розповім потім. А зараз...- я зробив крок на зустріч до них, і почув гарчання за спиною. 
- Ти хто? І що робиш у моєї жінки в домі?- від розуміння сказаного в  мені почало бурлити хвилі гніву, ревнощів, злоби, вовк рвався на зовні. У мене навіть нігті  на руках почали змінюватися. Я дивився як цей мужик підійшов до Мартіни, поцілував її в скроню і взяв доньку на руки.  
- Люба, а це хто?
Видно він вирішив не чекати доки я відповів на запитання. 
- Це батько Сніжани. Але я не розумію, що він тут робить. 
- Я приїхав за вами, щоб відвести вас додому. 
- Ми вдома!- гарчить, вона. 
- Ти моя істина  пара, Сніжана моя донька, ваше місце біля мене.
Я глибоко вдихнув щоб заспокоїтися. І хотів продовжити, але мені ніхто не дозволив. 
- Та ти що? Я твоя пара та ще й істина. І як давно? Де моя мітка, що я твоя? Відколи це істинну пару виганяють з будинку і навіть в зграю не приймають? Нам немає про що говорити. Так, Сніжана твоя донька. Але ти не маєш  жодних прав ні на неї, ні на мене. Тож іди геть!
Мені було не приємно слухати її слова, а саме противне, що вона була права. Кожне її слово відбувалося  болем в серце. Але я мовчав та й що я міг сказати? 
- Я не здамся. Звідси ми поїдемо всі разом, як родина.
Розвернувся і пішов геть. Мені потрібно була інформація про неї, а саме: як вона сюди потрапила, а головне чому у Мартіни тепер є вовчиця? І чому я раніше не відчував, що вона моя істина пара?