10. Грегорі

- Ти чого припхався так рано?- бурчить  на мене Герман.
Він явно, ще спав.
- А ти чому ще спиш?
- Бо не сам, і заснули ми майже під ранок. А що не можна? Я на відміну від тебе неодружений.
- Ти переходиш межі, та й жарт затягнувся. Тобі не здається?!
-починаю шкодувати, що взагалі прийшов до нього.
- Та говори вже,  що хотів і вали додому!- сказав друг і увімкнув кавомашинку.
Я почув кроки коридором на другому поверсі. Видно від наших криків прокинулася тимчасова коханка друга. Він ніколи довго не затримувався з однією вовчицею. 
- Доброго ранку, Грегорі, - почув я голос, Келлі.  Вона опустила голову в знак привітання і пішла до дверей. Герман кинувся її проводжати. 
- Я потім тобі все поясню. Зустрінемося ввечері?- запитав друг ніжно цілуючи її в уста.
- Добре.
- Так, що ти хотів? 
- Я їду із  зграї на деякий час. Обирати собі майбутню дружину...
- І ти прийшов сказати, що я можу забрати Мартіну собі?
-і  чому він так либиться? Так  і захотілося стерти ту дурну посмішку з його обличчя.
- Ні! Вона покине мій будинок, та зграю лише тоді коли я вирішу її відпустити. А доти, поки я не повернуся, не смій її чіпати. А головне, ніхто в зграї не повинен знати куди я їду. Мені вистачило вже ганьби. Коли я поїхав зі зграї в пошуках  істинної, а повернувся з тим непорозумінням.
- Знаєш? А мені не здається,  що вона аж така безнадійна. Можливо я помиляюся але...
- Ти помиляєшся. Вона бракована! Так буває. Вовків дедалі менше. Можливо ми просто вироджуємося, як вид.
- Дарма я прийшов до тебе, - я встав і пішов гучно тріснувши дверима.
Ноги самі повели мене додому. Щойно я зайшов, то відчув запах  смаженого м’яка та аромат свіжо зварений кави. 
- Я не встигла приготувати їжу, вибач.
Мартіна поставила переді мною чашку і опустила голову. Вовк в мені загарчав. Його почала бісити її покора.
-Нічого, я не голодний. Ти готуй, а я піду сніг відкидаю. В дворі багато нападало.
-Вибач, я хотіла пізніше відкидати. Я доготую і відкину. Я розібралася вже як користуватися тією дивною лопатою, тож цього разу справлюся швидше.
-думка про те, що я й дійсно з появою Мартіни в моєму житті, перестав чистити сніг. Сам я навіть не задумувався, що можу зробити це сам. Адже батько по трохи почав мені віддавати справи зграї і я працював з ранку до вечора. І у мене не було часу думати хто чистить сніг у моєму дворі.
- Нічого я сам!
Буде час привести думки до ладу. А приводити було, що. 
Двір я  почистив, а легше не стало. Треба йти в будинок і повідомляти Мартіні, що я їду, але ноги не несли. Тому я сів в альтанку і.... просто тягнув час. 
А потім я побачив,  як вона вибігли на ґанок і почала шукати мене очима. А знайшовши посміхнулася. Як їй личить  посмішка... Як горіли її очі... Так, потрібно припиняти все це доки я ще не закохався.
- Я  завтра поїду. На декілька днів. Збери мені речі,- промовив я, після того, як мене нагодували.
- Добре, а їсти з собою візьмеш?- розгублено запитала недововчиця.
- Так. Приготуй той пиріг. І ще нікому не давай їжу з дому, на винос.
- Я декілька  разів дала Келлі. Вибач, не знала  що не можна.  – опустила Мартіна голову, а я відчув роздратування від її покори.
Щось швидко мінялося, і це було дивно! Раніше мені подобалася її покора... Що ж змінилося? Я встав і швидко пішов до своєї спальні. Сам збирати речі...
Речі зібрані, а сил їхати немає.  Ввечері я знову наказав Мартіні прийти до мене у спальню. І поринаючи в сон я  несвідомо пригорнув її до себе і поцілував. Усвідомлення того, що це можливо останній наш поцілунок, чомусь  відбивався болем в  грудях. 
- Ну все, я поїхав!
Ми вже випили каву.  І причин залишатися вдома не було. 
- Удачі тобі. Як приїдеш зателефонуй мені, будь ласка. Щоб я не хвилювалася.
- Добре, – я вилетів з будинку.
Адже вовк у мені не хотів їхати,  і вирішив показати характер. Інакше , як пояснити той факт, що я не лише взяв Мартіну на кухонному столі, а й знову хотів поставити мітку. Так з цим терміново щось потрібно робити.