5. Грегорі

- Ну... Показуй де її будинок, - попросив батько альфу, цієї зграї.
Ярило був досвідченим і не молодим вовком.
З самого ранку, ми вийшли з будинку Альфи. Я хотів чим швидше побачити знову свою вовчицю, і забрати її нарешті звідси. Та й залишатися надовго тут не хотілося. Вся ця атмосфера бідності, тиснула на голову. 
Навіть будинок Ярила, не виглядав достатньо заможно, як для Альфи.
-Ось! - вказав він на будиночок, не далеко від центру містечка.
На диво нам швидко  показали де живе моя вовчиця. Я думав зранку нас чекає продовження розбірок, адже я хотів забрати дівчину старшого сина Альфи. Проте, він ані слова не сказав щодо вечірнього скандалу. 
Навіть коли поселяв нас в своєму будинку, я не бачив цього придурка.
В будинок,  який ми зайшли було чисто. А ще, приємно пахло їжею.
- Чай, кава?- запитав Драгомір. Господар будинку, і батько моєї рудої.
Він виглядав і поводився вже не так впевнено, як вчора. І це трохи насторожувало.
- Ми швидко. Ти речі зібрала?- кивнув я, в бік красуні.
В день Аїда  виявилася ще гарнішою.
- Тут така справа,  - неочікувано вимовив Драгомір. 

- Коли я обіцяв вам доньку то не знав деяких нюансів. А саме про її вагітність. Вам же не потрібна вагітна жінка, ще й не істинна пара? Але я від слів своїх не відмовляюся. У мене є ще донька!
Він кивнув в інший бік, і я лише зараз помітив там доволі гарну дівчину. Правда занадто худу  та засмикану, як на мене. Але дивувало інше! Від неї нічим не пахло. Прямо — зовсім!
-Можеш забрати її. Вона слабка і не має вовчиці, але як прислуга згодиться. - з відразою в голосі почав батько, про свою доньку.

 -  Та й позбутися її буде легше коли ти істину пару  зустрінеш. - 
такої ганьби, я ще в житі не відчував. Мене принизити, при чому, прямо на очах у батька.
- Ти за кого мене приймає?! – загаркнув я.
- За людину, яка тримає своє слово. Ти хотів мою доньку, я тобі її пообіцяв і віддаю.
Як би мене не трясло від цієї ситуації, але він був правий!
Не знаю, яку ціль він мав з самого початку. Але сумніваюся, щоб позбутися молодшої доньки. Оскільки я сам захотів руду. 
Та й нашу розмову чули всі! А от робити чужу дитину своєю, бажання не було! І після хвилини мовчання, в голову прийшла шикарна думка.
- Добре! Я її забираю. Але частиною зграї не зроблю. Ти повинен знати, що твоя донька перестане бути частиною твоєї зграї, а моєї не стане. Ти готовий піти на це? І коли я знайду істину пару і приведу її в зграю. То твоя донька покине її, а от іти їй не буде куди.
 -так! Це була геніальна думка! Не кине ж батько свою дитину на призволяще.
-Я згоден. Забирай, - вимовив він, одразу ж. 
Я перевів погляд на бліде дівча. І навіщо вона мені?  Що з нею робити?
- Збирай речі! Через чотири години їдемо.
- Добре, - говорить та опускає голову.
О, хоч манерами навчена. Це добре.