3.Грегорі

Їхати у ту зграю не хотілося. 
Якщо чесно,  я  вже втомився від цих вічних пошуків.  Скільки селищ ми не об’їздили,  а  свою пару  я  так  і  не  зустрів. І як на зло це поселення було останнім. Якщо і зараз я не відчую свою істинну пару, прийдеться вибрати когось, хто сподобається.
Оскільки одружуватися з вовчицями, які пропонує мені батько, зовсім не хочеться.
На відміну від нас, ця зграя, була більш консервативна. Вони шанували традиції, і звичаї. 
Зграя не охоче вносила в своє життя блага сучасного світу. Альфа Ярило, цей сивий    альфа зграї сірих вовків, був сильно впертим. І я б ніколи не хотів мати пару з поселення цих дикунів.
Але батько наполіг. Адже ми були вже в усіх відомих нам зграя, і ніде я не відчув своєї пари. До ції зграї   ми  добиралися  три  години. Здебільшого по бездоріжжю. І  воно  того  не вартувало. Адже їхню убогість було видно ще по домівках, при в’їзді у селище. 
Вдихнувши на повні груди, жоден із запахів,   що я відчув мені не сподобався. Ні один мене не зацікавив. 
Альфа зграї, щось розповідав,  а я слухав на пів вуха. Доки нас вели через все поселення, до галявини де буде свято. 
Сьогодні повня! Самий час шукати пару. 
Я зрозумів, що моєї істинної серед дівчат немає. Оскільки вже пройшло достатньо часу, щоб відчути її. Але ні!
Тому відійшов трохи далі від усіх. Мені було нудно. А ті хто підходили до мене знайомитися дратували. Я кивав головою і шукав причину втекти звідси геть. 
Аж раптом,  я почув  аромат  і  він мене поманив. Без пояснень, я встав і пішов за запахом.  На  мить  я  втратив  її. Але через деякий час знову відчув, і пішов на пошуки. І та, від якої так смачно пахло, мені сподобалася. 
Висока, руда дівчина притягувала погляд. Гарна, статна з сексуальним тілом. В її блакитні очі хотілося дивитися. Вона не моя істина пара, але для пари згодиться. Біля неї терся  який юнак. І по господарськи  обіймав мою вовчицю.
     - Ну привіт! – привітався я, дивлячись впритул на неї.
     - Привіт, - змірявши мене прищуреним поглядом, відповіла вона.
      Горда! Те, що треба!
     - Як тебе звати? - запитую, не звертаючи уваги, на скепсис в очах.
     - А з якою цілю ти цікавився? – лізе не в своє діло, як я розумію, її хлопець.
     - Якщо питаю - значить потрібно!
     Різкіше ніж потрібно, відповідаю тому надокучливому вовку.
     - А ти хто такий?
     Не заспокоюється він. 
     - Я Грегорі син альфи і майбутній вожак зграї чорних вовків.
     - А я Марк, старший син альфи сірих вовків. Аїда моя дівчина. Тож слюні підбери і шукай собі іншу.
     - А я хочу її! - кивнув я в бік вовчиці, що мені сподобалася.
     - Ти пізнав в ній істину? – трохи хриплим голосом запитав Марк.
     - Ні, але вона мені підійде як пара! - говорю прямо. 

    - Тим більше, що мітки на ній немає. Тож вона вільна.
     - Вона моя! Шукай іншу! 
     Все він мене дістав я не звик відступати та поступатися своїм, а її я вже вважав своєю.
     Тому без роздумів, я припечатав його нахабну морду до свого кулака.
      На наше ричання  і бійку швидко відреагували. За декілька секунд нас розтягнули в різні сторони.
     - Що відбувається? 
     О, Драгомир перший підійшов до нас, бета зграї  зміряв осудливим поглядами всіх присутніх.
     - Тато я не знаю, як але цей!!!, – тикає в мене пальцем, руда  бестія. 

     - Хоче мене забрати собі, в якості пари. 
     - Так це ж чудово. Я не проти і з радістю благословляю  тебе і мою доньку.
     - Тато але я...
     - Тобто ви не проти? І готові віддати за мене свою доньку?
     О, а цей рудий бета мені подобається.
     - Я ні. Я лише за!
     - Тоді чекайте мене завтра, а ти збирай речі.