1. Мартіна

- Ти знову десь тинялася!?- запитує роздратовано батько, як тільки я переступаю поріг.
- Я ходила до мами квіти полити. Які позавчора посадила.
- Не ходи туди! – одразу ж гарчить, перериваючи мене.
- Не хвилюйся я була обережна. Просто у вечері не так палить сонце і квіточки краще впитують  вологу. Я посадила улюблені квіти мами...
Договорити нам не дали. Двері за моєю спиною грюкнули. 
Прийшов альфа нашої зграї. А через те, що наш з сестрою батько бета,  він був частим гостем в нашому будинку. 
-До нас їде альфа з сусідньої зграї. – одразу ж говорить, переступивши поріг.
Я зніяковіло відходжу в сторону, оскільки Альфа завжди навіював на мене жах. Його могутня енергетика, завжди збиває з ніг.
-Союз з ними буде не аби який корисний для зграї, -  тим часом продовжує він, не звертаючи на мене жодної уваги. Як і всі в нашій зграї.
-А так як доньки. Точніше донька потрібного віку лише у декількох родин і тебе. То ....
-Мартіна  ти чому досі тут?! Ану геть з відси!
- гаркнув батько, помітивши мене.
-Я й забув, що вона тут. Вже придумав, що з нею робити?- почула я частину розмови, адже побігла виконувати наказ батька.
Я звикла виконувати накази. Та й, що мені ще залишалося?! Через мене загинула мама. А саме, під час пологів мама померла давши життя мені. А я не виправдала такої жертви, адже народилася без вовка.
Бракована!
Я вже давно не ображаюся на те, що  до мене ставляться, як до пустого місця. Та я і є ним. Жити в зграї перевертнів не мавши свого вовка не завидна доля. Моя сестра, яка на рік старша від мене, має сильну вовчицю. Батько пишається  нею. А я хоч і схожа на маму, але ущербна, бракована, помилка природи. Напевне таки люди праві це я вина, що вона померла. А відсутність вовчиці це моя кара. Батько міг мене позбутися, але не зробив цього...Єдине пояснення цьому вчинку, він мене любить по своєму, але любить. 
Я не розділяла хвилювання дівчат через приїзд молодого альфи до нас. 
По- перше, мені безглуздо навіть надіятися, що мене обируть!
По-друге, мені просто не було з ким навіть обговорити ті плітки і плани по зваблюванні такого завидного нареченого.
-Як мене дістали вже ті квочки!- гримає сестра дверима.
-Ти про, що?!
Я здивовано завмираю з чашкою в куці. Давно я не бачила свою сестру такою злою. Її голубі очі, аж блискавки метали, а руде, пишне волосся електризувалося в усі боки.
Моя старша сестра Аїда, була надзвичайно вродливою і бажаною вовчицею. І кожен вовк був готовий одружитися на ній хоч сьогодні. 
Не те, що я! Сіра міль, на її фоні. Худа, кароока, ще й з чорним, як смола волоссям.
-Сьогодні всі весь день лише те й роблять, що обговорюють приїзд Грегорі! - надувши свої пухкі губи, вона сідає за стіл.
Киває  на плиту головою. Я знаю що це означає, тому поспішаю насипати їй  поїсти.
-Зараз, - обтираю руки до рушника, оскільки мила овочі, які збиралася запекти на вечерю.
-Ти стала багато їсти...- почала я розмірковувати в голос. 
-І відколи ти мені до рота заглядувати стала?! Га?!- заводиться сестра, з-пів обороту. 
Ти що, ці продукти купуєш!? Ти живеш  на всьому готовому! 
Я опустила голову у знак покори та прикусила язика. Вона права. Я живу на всьому готовому, під їх захистом. 
Сестрі доводилося мене захищати в школі від знущань інших дітей.
- Вибач, - шепочу, тихо.
- Доня! - на кухню забігає батько, проходячи повз мене. -  Ти вже вдома? Ходімо. Вже всі зібралися, Грегорі з батьком приїхав.
- Тату, я не хочу туди йти! - скрикує Аіда, зістрибнувши зі стільця.
- Доня  потрібно! Мають бути всі незаміжніх самки зграї.
Піднявши погляд на своїх рідних бачу, як сестра стримується з останніх сил, щоб не заперечити батьку.
- Ну добре — роздратовано, видихає. - Але після цього цирку нам потрібно поговорити.- зітхає сестра.
- А ти сиди вдома, і не висовуйся. Мені ганьби і так вистачає! Кидає через плече батько, пропалюючи мене ненависним поглядом.
“На правду не ображаються, на правду не ображаються!”
Повторювала я стираючи сльози, що так і норовили побігли по щоках.