Нова королева

З моменту останньої розмови, минуло два місяці. За цей час сталося багато подій, які віщували надії на добре майбутнє. Істоти з туману перестали турбувати мирним мешканців і вони могли тепер вільно пересуватися по місту, навіть уночі.

Королівство Малнар потроху поверталося до минулого життя. Найбільше правителя радувало те, що прості мешканці столиці навіть гадки не мали, що їх землі знаходилися на межі війни. Та простим людям не потрібно було цього знати, тому що боронити королівство було справою правителя та його вірних воїнів.

Спочатку Антеон хвилювався за те, що Ебігейл здатна щось викинути, але врешті решт, прийшов до висновку, що останній важливіша вона сама, а не одержимість до нього. Молодий чоловік твердо знав: якщо буде якась загроза, він завжди може звернутися до Орафа, який допоможе дати гідну відсіч.

Ораф був назначений придворним чарівником. Молодий маг відмовився переїжджати до палацу, тому що любив той будинок, у якому колись жив з Геліоном, чи то, Леоном. Зараз учень не міг дати звіт, правий той був чи винен, але зберіг про вчителя тільки найкращі спогади та постійну вдячність.

Все чого Ораф ще не знав, прагнув навчитися. Старанний й талановитий, юнак освоював закляття. Правда, не всі вони давалися занадто легко, та молодий чоловік більше не шукав легких шляхів.

Через послів королівства Делбург, Антеон дізнався, що Лютінга призначено радником принцеси Ебігейл. Незважаючи на те, що їх об’єднувала загальна таємниця, Антеон визнавав, що Лютінг стане чудовим радником для сусідніх земель. Правитель прийняв рішення зберегти про колишнього друга тільки хороше та назавжди викреслити погане. Також сподівався, що коли принцеса Ебігейл посяде трон, то стане поводити себе більш зріло та витримане. Знає, що якщо наробить дурниць, то швидко про все забуде, тому що її спогади знаходяться у тендітних, але надійних руках. В Алаітелі було два прекрасних лотоса, от тільки один з них наразі був пустий, в іншому опинилося минуле старшої сестри.

Наразі молодому правителю Антеону, не хотілося думати узагалі ні про що, крім власного щастя. Готувався до весілля, щоб вступити до шлюбу з молодшою принцесою королівства Делбург. Напередодні весілля, Антеон дістав портрет Еліс та довго дивився на нього. Незважаючи на те, що голос розуму підказував, що все сказане про померлу дружину було правдою, Антеону не хотілося вірити. Хоча б тому, що це все не мало вже значення. Зараз чоловік відчував себе щасливим поряд з справжньою коханою, яка вже майже стала дружиною.

Напередодні весілля закохані зустрілися у саду. Проте, не затрималися там, а узявшись за руки, пішли до озера де колись зустрілися. Алатіель тримали у руках лотос, що колись сяяв на воді, приваблюючи чарівним сяйвом. Тим сяйвом, що звело їх разом.

Тепер стояли тримаючись за руки, не зводячи палких поглядів з озера. Біле волосся Алатіелі сяяло наче срібло, від якого неможливо було відвести погляду.

-  Завтра наше весілля, - сказав чоловік, - щиро кажучи трохи хвилююся.

- Чому ж ви хвилюєтеся, мій повелителю, - лагідно сказала дівчина, - невже маєте сумніви у виборі судженої?

- Ніяких сумнівів немає, - твердо відповів Антеон, - але пригадуючи, що довелося пережити… Не тільки про останні події кажу. Дізнався багато чого нового про Еліс, Геліона. Не хочу думати про них погано, хоча б тому, що вони поплатилися за нерозумні вчинки.

- Не потрібно, - погодилася Алатіель, - нехай все це залишається у минулому. Ми з тобою, коханий підемо у майбутнє.

Узявши за плечі юну красуню, правитель повернув її до себе обличчям. Алатіель стала ще прекраснішою. Щаслива від кохання, дівчина розпустилася як розкішна квітка. На тлі її краси, навіть чарівний лотос тьмянів та втрачав свою яскравість.

Мить та їх вуста злилися, даруючи палкі дотики опоненту.

- Мені б хотілося злітати з тобою на драконі, - тихо сказала дівчина, притискаючись до чоловіка.

- Це легко влаштувати, - сказав той.

- Дозволиш мені кермувати? - спитала дівчина, чарівно усміхаючись.

Молодий імператор владним рухом  обхопив її за талію та палко промовив, заглядаючи у сині очі:

- Все що завгодно. Тобі, кохана, я не здатен відмовити.

- Ловлю на слові, - засміялася красуня, перш ніж Антеон закрив їй рота поцілунком. Дівчина відповіла на поцілунок з не меншим пилом.

Завтра для них мав початися новий світанок та щасливе життя. Яке вони проведуть разом до останнього дня.

Цей наступний день, мешканці королівства Малнар зустріли за розмахом. Вони привітали нову королеву, яка наче вишукана коштовність сяяла поряд зі справедливим правителем. Кожен відчував: Антеон та Алатіель створені один для одного. Кожна мить стане для них спільним щастям, яким вони нагородять також своїх підданих.

Прекрасної місячною ночі, правитель Антеон вийшов прогулятися берегом озера. Роздивляючись лілії та лотоси на дзеркальній воді, молодий чоловік помітила квітку, яка світилася чарівним сяйвом.

У цей момент з найближчого лісу вийшла дівчина неземної краси. Незнайомка не знає хто вона, не пам'ятає навіть імені. Але Антеон має намір дізнатися про неї все!