Уламки минулого

Антеон та Ебігейл підійшли до озерної гладі, яка виблискувала наче дзеркало. За запрошенням правителя, принцеса присіла навпочіпки, чоловік зробив теж саме. Антеон зробив так, як вчив Ораф: провів долонею над водою. Дуже сподівався, що молодий чарівник нічого не наплутав і все вийде так, як планувалося.

По воді побігли невеликі хвильки, що заблимали у місячному сяйві. За якусь хвилину з’явилося відображення мага, який тримав у руках красиву сяючу квітку. Продовжилося це не більше долі секунди. Наступної миті все щезнуло, тому що на більше, сили Орафа не вистачило. Проте, цього виявилося достатньо, щоб Ебігейл просто зблідла, не вірячи у те, що побачила.

- Упізнала? - холодно сказав Антеон, - такий самий лотос забрав спогади Алатіель, але вона зуміла їх повернути. Тепер твоя черга.

Ебігейл обернулася до Антеона, її великі очі спалахнули гнівом та нестриманністю.

- Звідки мені знати, що це не підстава? - зло спитала вона, - розіграти мене надумали?

- Сама знаєш, що ні, - так само холодно сказав правитель, - шкода, що доводиться приймати такі рішення, але ти сама не лишаєш вибору.

- Знайшли десь красиву квітку і вирішили мене залякати? - продовжувала допитуватися жінка, хоча голос вже почав тремтіти.

Молодий чоловік промовчав, даючи змогу принцесі прийти до тями і прийняти поразку. Зрозуміти, що зброя яку вона свого часу направила на сестру, обернулася проти неї.

- Ти перша пішла на подібне, - сказав Антеон, - хіба не ти ставиш умови, що я повинен з тобою одружитися, інакше війна? На твою сторону перейшов Лютінг і це його право. Моє право боротися за кохану дівчину і за самого себе.

Зухвала дівчина мовчала. Потроху починала усвідомлювати, що може втратити те, що любила понад усе на світі: владу і претензію на трон. Схильність до влади, у молодої жінки виявилося сильнішим за кохання до чорноволосого імператора.

- Що ж ви надумали? - тихо спитала вона, вперше не насмілюючись подивитися на співрозмовника прямо.

- Нічого серйозного, якщо будеш поводити себе правильно, - жорстко відказав чоловік, - повернешся до Делбурга і більше не турбуватимеш мене і сестру. Алатіель лишається зі мною. До речі, забери від неї руки.

Останні слова відносилися до Лютінга. Прозвучали настільки владно, що колишній радник послухав. Випустивши долоню біловолосої дівчини, відійшов від неї на кілька кроків.

- До речі, краще тобі забрати нового друга з собою, - сказав Антеон, - тому що у Малнарі йому більше немає місця.

- Що буде з лотосом? З моїм лотосом? - запитала Ебігейл, не стримуючи гніву.

- Він залишиться у твоєї сестри, - спокійно відповів правитель.

- Тобто ви його не повернете?

- Ні. Алатіель стане хранителькою твого минулого і спогадів.

Старша сестра перевела погляд на молодшу. Дівчині захотілося відвести погляд, але вона не зробила цього. Витримала докір від Ебігейл. Разом з Антеоном вона готова була йти до кінця.

- Тобто хочеш сказати, що моє минуле та спогади будуть знаходитися у руках недосвідченого дівчиська? - грубувате запитала принцеса.

- Вірно підмітила, - кивнув Антеон, - обирай: або ти відступаєш, і лотос залишається у руках Алатіелі або ж твої спогади стираються. Ти навіть не згадаєш, яким чином опинилися на троні. З владою також доведеться попрощатися, тому що твої піддані із задоволенням скористаються тим, що владна Ебігейл забула, хто вона насправді.

Ебігейл мовчала, тому Антеон продовжив:

- Я не бажаю війни Ебігейл, але ти змушуєш мене.

Після цих слів, Антеон підійшов до Лютінга. Колишній радник та друг за увесь час розмови майже нічого не сказав. Складалося враження, що молодий чоловік, узагалі, не мав права голосу. З владною натурою принцеси подібне не виглядало дивним. Антеон подумав, що закохався в Алатіель на власне щастя. І зараз, як ніколи раніше розумів Лютінга.

- Лютінгу, - сказав правитель. Хотів покласти руку на плече останнього, але передумав, - віднині тобі шлях до Малнару закритий. Твої рідні не постраждають, зможуть навідуватися до тебе коли заманеться. Проте, віднині ти житимеш у Делбурзі. Певен, що принцеса Ебігейл не стане заперечувати, тому що краще вам обом берегти дану таємницю та не випускати один одного з поля зору.

Лютінг кивнув. На мужньому обличчі не було розкаяння. Чоловік зробив ставку і програв, у житті таке іноді трапляється.

- Сподіваюся, ми всі приймемо правильне рішення, - сказав Антеон.

Узявши Алатіель за руку, він пішов геть. Біловолоса дівчина, у відповідь стискала руку коханого, намагаючись не відстати. У глибоких синіх очах красуні стояли сльози. Вона розуміла, що ніколи вже не зуміє спілкуватися з сестрою так, як раніше. Проте, чи було те щире спілкування? Ебігейл відносилася до неї з холодною байдужністю, а сама Алатіель намагалася полюбити її та марно. Спроби не приносили результату.

Дівчина перевела погляд на молодого чоловіка, що йшов поряд. Знала тепер, заради кого бажає жити та ставати кращою. Антеон став для неї сенсом життя та справжнім коханням, якому вона зберігатиме вірність та боротиметься за їх спільне щастя.