Знову переговори

Коли минуло три доби, Антеон і Алатіель готувалися знову піти до озера. Ніхто у палаці не знав про дану таємницю, крім Орафа, який повинен був очікувати на прихід молодих людей.

Молодому чарівникові були видані вказівки, як себе поводити, якщо правитель із своєю нареченою не повернеться у вказану годину. До того, Орафу необхідно було зіграти дійсно важливу роль у цьому спектаклі. І хоча чарівник не був певен, що у нього вистачить сил на подобне закляття, він готовий ризикнути. Заради того, щоб помститися за вчителя, маг готовий був піти на багато що.

До озера, Антеон і Алатіель прийшли тримаючись за руки. Прийшли раніше, будучи впевнені, що Лютінг і Ебігейл трохи запізняться. Принцеса і колишній радник використовували рідкі закляття, що дозволяли пересуватися між королівствами за лічені секунди. Але від чарівників потрібен був дуже високий рівень магії і величезний запас сил. Тому часто користуватися подібним, зухвалі бунтівники не могли. До того ж, це виявлялося небезпечним. Невелика помилка здатна була порушити рівновагу  привести до того, що Ебігейл і Лютінг могли втратити кілька років життя, якщо не більше.

- Невже вони так готові ризикувати? - тихо спитала Алатіель, яка незважаючи ні на що, не могла перестати хвилюватися за сестру,  - навіщо? Чого їм обом не вистачало у житті?

Антеон заміст відповіді подивився на біловолосу кохану. Пригадалося, як побачив її вперше, залиту місячним сяйвом. Заприсягнувся, що ніколи не відпустить і не дозволить відібрати.

- Я б теж, заради тебе ризикнув, - тихо промовив чоловік.

Алатіель підняла ніжне обличчя до нього і подивилася прямо у чорні очі чоловіка. Серце забилося як безумне, символізуючи щире кохання, яке відчувала до благородного правителя.

- Заради тебе, Антеоне, я готова на все! - твердо промовила вона, - важко зізнатися, але я розумію Ебігейл, чому вона так прагне отримати тебе. Далеко не королівство являється тому причиною.

Обнявши Алатіель, чоловік притиснув її до своїх грудей. Хотілося вірити, що вони впораються і відвоюють власне щастя. Чоловік розумів, щоб без цієї чарівної красуні, вже не зуміє жити і справедливо правити Малнаром.

Лютінг і Ебігейл з’явилися наче не звідки. Побачивши перед собою закохану пару, помітивши обійми, на обличчях спалахнули вирази гніву і ревнощів.

- Ми більше не збираємося чекати, - різко сказала Ебігейл, - ви повинні надати відповіді зараз. Занадто багато поступок вчинили від того, що дали час на подумати.

- Ти права, Ваша Високість, - відповів Антеон.

Чоловік виступив уперед, затуляючи собою Алатіель, закриваючи від жадібних поглядів Лютінга.

- Проте, перш ніж відповім, - продовжував Антеон, - хотів би запитати у тебе, Ебігейл. Що як у нас в руках знаходиться дещо більш цінніше, ніж твоє бажання володіти. Скажімо твоє минуле, від якого залежить майбутнє.

Красиві вуста Ебігейл скривилися у легкій посмішці. Цим вона хотіла показати власне презирство, але не вдалося. Дівчина відчула щось недобре і не зуміла втриматися від запитання.

- Що ти маєш на увазі, Антеоне? - спитала вона, пильно дивлячись на молодого правителя.

- Хочу відкрити тобі таємницю, - холодно продовжував Антеон, - не тільки ти мала владу викрасти спогади молодшої сестри. Ти не зупинилися перед тим, що Алатіель тобі довіряла і завжди думала тільки добре. Найголовніше, що ти хотіла отримати бажане, тому що влада…

- Досить, - грубо обірвала чоловіка владна красуня, - якщо ти збираєшся розповідати про те, яка я погана, то краще не витрачай часу.

Раптом Антеон обернувся до Лютінга. Вперше після розладу, він звертався до колишнього радника настільки прямо.

- Лютінгу, ти певне, знаєш, що той лотос, який вдалося знайти придворним магам Делбургу, не єдиний. Їх усього існує два.

- Не знав про це, - сухо відповів придворний, із зусиллям намагаючись не відвернутися від того, хто колись був йому другом. Так було б і надалі, якби нахабний володар не відібрав у нього наречену.

- Все ти знаєш, - наполягав Лютінг, - і коли маги знайшли потрібну квітку, ніхто не сподівався, що Геліону вдасться отримати іншу. Сталося це не випадково, чи не так? Тому що ти, Ебігейл звинуватила чарівника у тому, що він готував переворот у королівстві.

- Хіба він цього не збирався зробити? – трохи не з ненавистю спитала молода жінка.

- Цього напевне вже ніхто не скаже, - парував Антеон, - відомо тільки, що після цього він почав розгортати свою діяльність у Малнарі під новим іменем. Старому магу вдалося заховатися, але почуття помсти не відпускало. Всі свої сили він кинув на те, щоб знайти лотос і викрасти твої спогади. Щоб потім маніпулювати і зробити все можливе, щоб влада перейшла до нього. Ще три роки тому, він був відданий вашій Високості, але потім щось змінилося.

Ебігейл мовчала. Слова зі сторони Антеона злили і ранили її. Геліон, чи то Леон, як його насправді знали, справді служив її батькам вірою та правдою. Але коли влада почала потроху переходити до молодої принцеси, чарівник все менше погоджувався з новоспеченою володаркою. Спочатку він тільки словесно не погоджувався із молодою жінкою, але потім почав відкрито виступати проти її рішень. Маючи достатній авторитет серед придворних, чоловік перетягував деяких з них на свою сторону. Відчуваючи повагу до старого мага, пам’ятаючи його заслуги, Ебігейл спочатку обмежувалася попередженням. У якийсь момент, терпіння їй не вистачило і вона відкрито виступила проти Леона.