Ще більше таємниць

Ораф, покинувши палац, повернувся до власної домівки. Досада від того, що він не здатний бути нічим корисний своєму володарю не давало спокою. Чому так сталося? У той момент, коли він міг би стати захисником для Антеона і для усього королівства, доводиться ганебно визнати, що подібне неможливе через власну слабкість.

У молодого чарівника ще була надія на те, що ситуацію вийде виправити. Йому не вистачає досвіду, знань, але це все можна виправити. От тільки часу на подібне немає, що дійсно пригнічує. Проте, це не означає, що він опустить руки, які наразі не здатні нічого на чаклувати.

Як тільки Ораф опинився вдома, одразу пройшов до кімнати, яку колись займав його вчитель. Там же старий маг зберігав найбільш важливі рукописи, складні закляття та деякі особисті речі. Все це переходило у власність до Орафа, і хлопець неодноразово збирався переглянути та дослідити спадок. Проте, кожного разу, щось заважало йому. Можливо, те, що все це представляло зайве нагадування про те, що вчителя більше немає поряд.

Зараз, коли перед недосвідченим магом постало серйозне завдання, він зумів перебороти слабкість і зайшов до кімнати. Там нічого не змінилося, наче господар вийшов на кілька хвилин і скоро збирається повернутися.

- Вибачте, вчителю, що без дозволу зайшов до вашої кімнати, - вголос промовив Ораф, - але колись ви самі говорили, що я матиму на це право. Шкода тільки, що цей час настав так швидко.

Щоб не піддаватися сентиментальним почуттям, Ораф дістав ключ з таємної схованки і відкрив шафу, доступ до якої для нього, при житті старшого мага, лишався забороненим.

Деякий час, Ораф витратив на марні пошуки. Рукописи, які вдавалося переводити, не несли ніякої цінності. Деякі закляття дозволяли загоювати рани, і молодий чарівник дав собі слово опанувати подібні таємниці. Тому що, якщо почнеться війна, то здатність справлятися із пораненнями воїнів стане доречним. Правда, головна мета полягає у тому, щоб не допустити початок бойових дій.

Чарівник витратив більше трьох годин на те, щоб вивчити речі вчителя, але нічого особливо корисного знайти не зумів. Вже почав втрачати надію, коли раптом, щось прикувало його увагу.

Серед старих рукописів і різних невідомих речей, чарівник побачив квітку лотоса. Рослина виглядала такою свіжою і красивою, наче зірвали кілька хвилин тому. Але ж, певне, лежить тут не перший день і навіть, не перший тиждень.

Знахідка здивувала його. Молодий маг знав, що для заклять часто використовують різноманітні рослини, але використання подібних лотосів ніколи не зустрічав. Квітка виглядала чарівною сама по собі, тому що давно б засохла, якби була звичайною. Лотос мерехтів, переливаючись різними кольорами і змушуючи заворожено дивитися на нього.

Разом із квіткою лежав лист, який Ораф насмілився розгорнути. На його подив, текст виявився написаний звичайною мовою, яку нескладно було прочитати письменному магові. Він так і вчинив, уважно, придивляючись до кожної фрази.

Коли закінчив, тоді довго сидів на одному місці, не знаючи, як вчинити кращим чином. З одного боку, справа йшла про його вчителя, того, кому Ораф завдячував усім. Але також правитель Антеон мав право знати правду. Справедливий і людяний, молодий володар не повинен був йти на умови ворогів.

Подумавши ще хвилину, чарівник надійно заховав чарівну квітку і лист, після чого вийшов з кімнати.

Антеон прочитавши листа, узявся за нього знову. Кожного разу, коли читав, сподівався, що знайде там щось нове. Проте, навіть тієї інформації, що знайшов, виявилося достатньо.

Поряд лежала квітка лотоса, яка виглядала ідентично до тієї, яку зберігала Алатіель. Дівчина також знаходилася поруч з правителем, і не зводила очей з лотоса. Іноді переводячи погляд на коханого правителя.

- Таких лотосів усього два, - насмілилася перервати тишу біловолоса красуня, - перший з них знаходиться у мене, інший вважався загубленим. Не думала, що його знайдуть саме у домі покійного Геліона.

- Звідки ти знаєш? - спитав Антеон, звертаючись до коханої.

- Дещо пригадую з академії. Ті лотоси, що я бачила біля фонтанів, не мають властивостей запечатувати і зберігати чужі спогади. Квіти іншої форми і не такі яскраві. Відрізняються невеликими магічними властивостями. Але ці дві квітки здатні робити дива. Якщо знаєш заклинання, тобі зумієш маніпулювати тим, чиї спогади зумів захопити. Тому що ти просто стираєш минуле людини, і вона вірить кожному твоєму слову.

- Подібне сталося із тобою? - не втримався Антеон.

- Так, - погодилася Алатіель.

Тільки зараз дівчина особливо гостро зрозуміла, наскільки тієї ночі їй пощастило. Якби тоді її перестрів Лютінг, вона б зараз була з ним. І певне змирилася з участю вийти за некоханого чоловіка.

- Тут знаходяться спогади принцеси Ебігейл? - уточнив Антеон, хоча і так знав правду. Уся правда знаходилася у листі, який приніс для нього Ораф.

- Виходить, що так, - відказав молодий маг, - виходить погано я знав свого вчителя. Навіть не міг подумати про те, що він здатен піти на подібний крок. Чого саме він прагнув добитися? Більшої влади чи грошей?

- Можливо, ще стане відомо, - промовив Антеон, - зараз більш важливо те, що в наших руках знаходиться зброя проти Ебігейл?