Чи таємниці це?

Повернувшись до палацу, Алатіель в першу чергу, відіслала служницю, яка на неї чекала. Не показала лотоса, справедливо вирішивши, що про квітку не має знати жодна душа. Лютінг сказав, що чарівний лотос дозволить пригадати вирізане минуле, але дівчина ще не знала яким чином це станеться. І коли буде наступна зустріч із колишнім радником. Більше кілька разів хотіла розповісти Антеону, але щось її зупиняло. Чомусь спочатку прагнула сама дізнатися правду. Чи було це через те, що не довіряла Антеону? Ні в якому разі. Алатіель боялася іншого. Того, що серед тієї правди, яку вона дізнається, виявиться щось таке, що може зіпсувати добре ставлення Антеона до неї.

Біловолоса дівчина спробувала посвятити час грі на флейті, але нічого не вдалося. Останнім часом, не було жодного бажання грати на інструменті. Про виступи навіть не йшла мова. Правитель також не наполягав на подібному, тому що після спроби викрадення не бажав, щоб кохана знаходилася на публіці.

Відклавши інструмент і впевнившись, що за нею не стежать, Алатіель, узяла до рук лотос. Квітка виглядала напрочуд гарною, проте, більше не світилася. Уважно оглянувши чарівну рослину, дівчині здалося, що та наче зроблена з кришталю. Переливається різними фарбами, змушуючи захоплюватися собою і милуватися знову та знову.

Щось знайоме відчувалося у цьому лотосі. Дівчина все більш чітко пригадувала чарівні квіти розташовані на фонтані в академії. Пригадувалося бажання зірвати таку квітку, заволодіти. Здається, у якийсь вечір, один із викладачів пообіцяв їй подарувати лотоса, якщо вона допоможе із завданням чи там якоюсь роботою. Здається, дівчина погодилася. Картина складалася, наче із шматочків пазлу, проте все ніяк не дозволяла зробити певні висновки.

Стомившись від постійних думок, Алатіель вирішила відпочити. Хотіла побачитися із Антеоном та в останнього очікувалася дуже важлива нарада. Дівчина не насмілилася порушити розпорядок, який царював у палаці. Тому вона просто лягла у ліжко, намагаючись заснути. І хоча вдалося це не одразу, в якийсь момент, сон нахлинув на неї, змушуючи забути про всі тривоги.

Їй наснилося, що вона знаходиться у королівстві Делбург, де чомусь знає кожний куток. Наче вона тут народилася і виросла. І десь у глибині душі, дівчина була певна, що так воно і є. Просто на деякий час, біловолоса красуня забула про це.

Назустріч їй вийшла принцеса Ебігейл. Алатіель, одразу упізнала свою старшу сестру, з якою у неї завжди було суперництво. Незважаючи на те, що молодша дівчина ніколи не прагнула бути кращою за Ебігейл. Проте несвідомо переходила дорогу своїй владній сестричці. Алатіель була більш талановитою, краще грала на флейті, була єдиною жінкою, що зуміла підкорити драконів. Багато хто вважав, що вона вродливіша за старшу сестру, чи могла та пробачити подібне?

Добру хвилину, дівчата дивилися одна на одну, пропалюючи поглядами. Зі сторони Алатіель можна було прочитати подив та очікування. З боку Ебігейл читалася справжні ненависть до суперниці.

- Запам’ятай, мила. Антеон мій, - твердо промовила Ебігейл.

Навіть усі сні Алатіель відчула, як її обличчя запалало. Сподівалася почути все, що завгодно, але не те, що на коханого чоловіка претендують.

- Помиляєшся, - холодно відповіла дівчина, - Антеон кохає мене, а тобі сестричко, доведеться з цим змиритися.

Алатіель не упізнавала себе. Поводитися із старшою сестрою настільки нахабно, вона б ніколи не насмілилися. Проте, наразі розмова проходила у вісні і юна дівчина готова була захищати своє право на кохання.

Дві молоді жінки дивилися одна на одну холодними поглядами. Наче обидві усвідомлювали, що зараз знаходяться не у справжній реальності. Але готові були по-справжньому боротися за того, кого любили і ніяк не бажали ділити.

Алатіель прокинулася, коли сонце вже заливало кімнати. Трохи здивувало, що її ніхто не розбудив. З іншого боку, певне боялися гніву Антеона, тому і не наважилися розбудити наречену правителя.

Біловолоса дівчину злегка усміхнулася. Відчувала себе у палаці трохи не господаркою, хоча нещодавно боялася навіть лишатися тут на самоті. Тепер, коли їй відкрилася правда, дівчина вже була певна, що за кохання доведеться поборотися.

Виявляється, що вона молодша сестра принцеси Ебігейл, про яку встигла почути навіть після втрати спогадів про минуле. Це б мало викликати у дівчині радісні відчуття і бажання як можна скоріше побачитися із рідною людиною, якби…

Сновидіння чітко дало усвідомити, що Ебігейл не байдужа до Антеона. А як щодо нього? Що він відчуває до владної і вродливої молодої жінки. Алатіель відчула, як ревнощі затопили душу, коли пригадала, як не так давно, коханий чоловік їздив до Ебігейл. Він повернувся і практично нічого не розповів.

Алатіель спробувала себе запевнити, що все це не має значення. Антеон кохає її… Проте з іншого боку існують ще обов’язки перед народом, перед королівством. Те, від чого не може позбутися жоден правитель. Що як Антеону вигідніше одружитися із Ебігейл, яка одразу після цього стане королевою.

Юна дівчина, зрозуміла, що в очах забриніли сльози. Дівчина довіряла коханому, але той міг приховати правду, щоб не засмутити її.

Пригадалося інше: постійне суперництво між сестрами. Раніше Алатіель не помічала подібного, але тепер чітко побачила: з сестрою у неї завжди знаходилося, що ділити. Молодша готова була поступатися до цього моменту, але наразі не здатна пожертвувати почуттями та коханим хлопцем.