Щастя від присутності коханої настільки засліпило Антеона, що він трохи не забув про обіцянку, яку надав Орафу. Алатіель м’яко нагадала нареченому про пошуки, і правитель не відмовився від свого слова.
Сама ж дівчина вирішила більше не нагадувати про своє минуле. Якщо вона поруч із коханим чоловіком, то яка різниця, ким була колись? Не потрібно Антеону ризикувати і витрачати сили ще на цю справу. Краще нехай знайде злочинця, що відібрав життя у старого мага. І знайде Лютінга, який, можливо, щось замислив проти королівства.
Думки іноді не давали спокою юній дівчині. Що як у минулому у неї були рідні? Які зараз можуть знаходитися у небезпеці або нужді? Сама з Алатіель не здатна їм допомогти тільки тому що не знає, що до чого.
Проте знову з таки не насмілювалася сказати про подібне правителю. Щодо весілля, то молоді люди за спільною згодою домовилися не влаштовувати пишне святкування. Для них було важливіше поєднати долі, а не розповісти про це усьому королівству. Згодом і так усі дізнаються, і буде безпечніше, якщо не знатимуть, що обраниця правителя не знатного роду. Чи знатного? Алатіель, не знаючи нічого з минулого, не здатна була відповісти на подібне питання.
Крім того, біловолоса дівчина не могла забути тієї спроби викрадення. Наразі перебувала у безпеці, але відчуття, що подібне ненадовго не відступало. Красуня прагнула зрозуміти, чому Лютінг вчинив таким чином? Невже вони чимось пов’язані? Можливо, були знайомі у минулому, і радникові лишалося що сказати дівчині?
Знову ж таки, з Антеоном не стала ділитися подібними переживаннями, вважаючи їх дрібницями. Правитель бажав дізнатися правду щодо Орафа, а останній займався тим, щоб надати можливість Алатіелі повернути спогади. Чи не знак, що потрібно просто зачекати і відповідь прийде сама?
Хоча Алатіелі подібне було зробити важко, вона змусила себе заспокоїтися. До того ж, відчуття особистого щастя дозволяли відволіктися від інших думок. Коханий чоловік пообіцяв, що якщо все пройде за планом, вже через тиждень вони стануть подружжям. Очікування особистого щастя варто було того, щоб на все інше махнути рукою. Хоча б тимчасово.
Антеон зі свого боку, відправив до Ебігейл особистого посла, який мав передати ввічливу відмову від запропонованого шлюбу. Щиро вибачався і говорив, що не може прийняти пропозицію, тому що вже має кохану жінку. Розумів, наскільки Ебігейл розлютиться, але не збирався відступати. Свій вибір зробив і відмовлятися вже виявилося запізно. Та й бажання не відчувалося.
Молоді люди відчували себе щасливими, хоча і знали, що тривоги та проблеми ще не відступили. Просто проводили час поряд, насолоджуючись тим, що вже скоро, їх ніхто не здатен буде розлучити, оскільки вони стануть законними чоловіком і дружиною. Мимохіть Антеону пригадалася Еліс, і він подумки попросив у неї пробачення, у черговий раз. За те, що так і не зумів покохати по-справжньому.
Тієї місячної ночі, Алатіель засиділася за читанням. Перед цим вона малювала і знову намагалася пригадати щось зі свого минулого. Спроб не полишала навіть тепер, коли начебто не було сенсу.
Раптом у вікно, що виходило в сад, стукнувся камінець. Дівчині спочатку здалося, але стук повторився. Тоді вона підійшла до вікна та відчинила його, визираючи назовні.
Знизу роздався неголосний свист. Було невисоко, тому, Алатіель розгляділа темний силует, що стояв унизу.
- Привіт тобі, наречена правителя, - донісся до дівчини незнайомий голос.
Алатіель не знала, що говорити та як вчинити. Розум підказував їй, що потрібно негайно зачинити вікно та повідомити Антеона про чужинця. Проте підсвідомість наказувала вислухати нахабного гостя.
- Хто ви? - спитала вона, не поспішаючи відійти від вікна.
Юнак відповів не одразу. Відійшов трохи до світла, що падало з вікна.
- Я той, хто допоможе вам дізнатися правду про себе, - рішуче промовив він, - адже ваше минуле не дає вам спокою, чи не так?
Алатіель вражено подивилася на незнайомця. Вона вперше бачила цього зухвальця, і не знала, як реагувати.
- Лютінг говорив, що ви можете не повірити, - знову промовив хлопець, - тому звелів показати ось це.
Простягнув долоню, і на ній щось блиснуло. Навіть не роздивившись як слід, Алатіель зрозуміла: медальйон, який належав їй, і про який зовсім забула останнім часом. Усі думки красуні займав лише Антеон, тому задуматися про зниклу річ не виникало бажання.
- Звідки він у тебе? - напряму спитав дівчина.
- Хіба ви не знаєте? - питанням на питання промовив хлопець, - хіба у вас не було тісного контакту із радником Малнара?
Почувши це, біловолоса красуня почервоніла. Хлопець явно натякав на спробу викрадення Алатіелі нахабним Лютінгом. Незважаючи на те, що дівчина не була винна у тому, що сталося, пригадуватися не хотілося. Не подобалася думка, що її міг торкатися хтось крім Антеона.
- Упізнаєте свою річ? - наполягав молодий чоловік.
- Так, - тільки і відповіла дівчина.
- Тому вийдіть до мене, я маю вам дещо передати.
Дівчина не знала як вчинити. З одного боку, хотілося покликати вартових і наказати схопити нахабного гостя. Але, він точно щось знав і міг розповісти. Те, що у його руках знаходився медальйон, говорило про те, що він знайомий із Лютінгом. Тільки цей небезпечний чоловік, здатен був зірвати з неї тоді медальйон. Коли намагався викрасти.
#4047 в Любовні романи
#941 в Любовне фентезі
#1289 в Фентезі
кохання та магія, магія та магічні предмети, ніжна та рішуча героїня
Відредаговано: 11.09.2022