Сяйво лотоса

Чарівна лабораторія

Як тільки молода красуня переступила поріг просторого помешкання, трохи не охнула від здивування та дивного захоплення. Думала, що побачила усі магічні засоби у вітальні, але помилилася. Те, що стояло на шафах у вітальні, не мало навіть десятої долі того, що зберігалося у кімнаты, яку Ораф назвав лабораторією.

Уздовж стін не було нічого, крім поличок, що тягнулися нескінченними рядами. Дівчина ніколи не бачила такої великої кількості пляшок та пробірок. В одній банці помітила метелика незвичайної краси. Швидко підійшла із наміром випустити красиву комаху, але та одразу ж розчинилися усередині банки, розсипавшись іскрами. Здивування красуні виявилося настільки сильним, що маг, який стояв позаду, розсміявся.

- Це ілюзія, - пояснив він, - таким чином, чарівники насилають ману на тих, кого бажає обманути. Дуже практичне закляття, оскільки забирає не так багато сил та часу.

Алатіель обернулася до чарівника та запитала:

- Тобто ті туманні істоти, що атакують Ліару, насправді ілюзія?

Обличчя Орафа спохмурніло:

- Якби ж то. Насправді, мана  серед них є, але не всі. Туманних істот насилає хтось дуже сильний, який знається на подібному. Не відрізниш правду від омани, що робить ситуацію особливо небезпечною.

- Невже усі ці ваші магічні пристрої та відвари належать вам? - дівчина перевела погляд на широкий стіл, який із кількома стільцями складав єдині меблі у приміщенні. Стіл виявився заставлений різноманітними приладами, які молодій красуні були невідомі.

- Формально все це належить мені, - кивнув Ораф, - проте далеко не усім умію користуватися. Ви не боїтеся звертатися до недосвідченого мага, який не завжди відповідає за власні помилки.

Біловолоса дівчина подивилася на співрозмовника. Здається, у її глибоких, блакитних очах можна втонути.

- У мене немає вибору, - промовила вона, - я дуже розраховую на вашу підтримку.

- Та чи здатен я вам її оказати, - зауважив чоловік, - розкажіть докладніше.

Алатіель розповіла. Починаючи з моменту на озері. Навіть тоді пам’ятала події дуже смутно. Дівчина йшла кудись, доки не побачила попереду світло. Направилася до нього, зрозуміла, що перед нею сяє лотос, який здався красуні знайомим. Чому саме так вирішила, пояснити не могла. Потім перед нею з’явився молодий чоловік, який заговорив з нею. Не одразу зрозуміла, що хоче цей вродливий хлопець. Просто пішла далі…

Потім знайомство з правителем, проживання у палаці. Після чого виникли почуття…

На цьому місці Алатіель зашарілася, тому що зрозуміла, що сказала зайве. В першу чергу, бажала дізнатися про себе, заради Антеона.

- Перед тією ніччю на озері, я узагалі нічого не пам’ятаю, тільки якимись уривками, - зізналася молода дівчина, - навчалася десь чи мене просто утримували…

- Чи є у вас друзі чи родичі? - зауважив чарівник.

Алатіель лише безпорадно похитала головою. Не пам’ятала і не могла сказати. Проте, не може так статися, щоб жива істота була зовсім сама.

Чарівник відповів не одразу. Повільно ходив туди сюди по приміщенню, певно прирівнюючи які шанси на те, щоб допомогти милій гості.

- Пригадала, - додала Алатіель, - одного разу, за відсутності правителя Антеона, я літала на драконі разом із радником Лютінгом.

- Тим самим, кого зараз розшукують? - уточнив маг.

- Так, - підтвердила дівчина, - я тоді не знала про його задуми. Я зовсім не боялася літати верхи на драконі, і навіть правила ним. Хоча, узагалі не пам’ятаю про те, щоб мала справи з крилатими ящурами.

- Що ж, це ще одна зачіпка, - промовив Ораф, - щоб скласти уламки спогадів, доведеться попрацювати. Знадобляться сильні закляття, які я ще до кінця не освоїв. Спробувати варто, хоча результату не гарантую.

Алатіель підійшла до стола, граціозним рухом торкнулася шию. Наступної миті на столі лежало кольє з діамантів, яке коштувало більше за триповерховий будинок. Чарівник перевів погляд на прикрасу.

- Подарунок правителя? - спитав він, - такі дорогі речі може дозволити собі тільки правитель. Для жінки, яку кохає.

Дівчина знову зашарілася, розуміючи, що почуття до правителя приховати не має можливості.

- Добре, я візьмуся за цю справу, - промовив Ораф, - хоча я не говорив, що за доведеться платити.

- Візьміть, прошу вас, - промовила дівчина, - діамантами, я зумію хоч трохи віддячити.

У цей момент розмову перервали. Двері будинку Орафа буквально затріщали, наче їх збиралися зламати. Ззовні було чути крики та схвильовані голоси.

- Здається, за вами прийшли, - сказав Ораф.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше