Сяйво лотоса

Спроба викрадення

 Цей вечір мав стати для молодих закоханих винятковим. У головній залі планувався банкет з виступами кращих музикантів. Правитель заздалегідь запитав Алатіель, чи бажає вона виступити для нього. На якусь мить здалося, що дівчина не горить таким бажанням, але заради чоловіка якого любила, погодилася. Розуміла, що доставить цим задоволення.

Правитель збирався зробити їй пропозицію одразу після виступу. Так, щоб усі чули та розуміли, що правитель Малнара знайшов нову суджену. Розумів, що далеко не всі погодяться з таким вибором, вважаючи, що чоловікові варто підібрати більш вигідний шлюб. Антеону було байдуже, тому що кохання до Алатіелі засліпило його та зробило упевненим у власному виборі. Краса дівчини здатна прирівнятися до найкоштовнішого приданого.

Поряд із Антеоном сидів Лютінг і не промовляв до нього ні слова. Правитель також не наполягав, пригадуючи, що з минулої розмови вони так і не зуміли пробачити один одному зухвалість.

Разом із іншими музикантами на імпровізовану сцену вийшла Алатіель. По знаку Антеона, талановиті майстри розпочали свою творчість, дозволяючи насолодитися прекрасною сумішшю різноманітних мелодій.

Антеон не дуже добре чув, що саме грали музики. Хлопець не зводив очей з Алатіелі, яка виглядала чарівним видінням, тримаючи флейту. Біле волосся сяяло, а мелодія, яка породжувалася від її зусиль, змушувало забути про все на світі.

Якби імператор не захопився красунею настільки, то помітив би, що Лютінг також не здатен відвести від неї погляду.

Банкет продовжувався, музиканти продовжували грати. Антеон, мрійливо усміхався, уявляючи, як запитає свою любу красуню про те, чи згодна вона стати імператрицею.

У якийсь момент, розбилося величезне вікно, що знаходилося поряд із музикантами. Уламки скла, полетіли на переляканих юнаків та дівчат, які намагалися утекти зі сцени. Алатіель, впустивши флейту та прикриваючись руками, спробувала зійти з п’єдесталу, але хтось штовхнув її і дівчина впала трохи не поранившись о скло, що покривало підлогу.

Правитель підхопившись з місця, кинувся до коханої. Остання виглядала зовсім беззахисною, продовжуючи затуляти обличчя руками, що туди не потрапило скло. Галас навколо лякав її, не дозволяючи зосередитися. Проте дівчина розуміла, що так продовжуватися не може. Вона повинна зібратися та спробувати врятуватися з усього цього хаосу, який накинувся невідомо звідки і з невідомих причин.

Антеон, вихопивши короткий меч, який завжди носив з собою, кинувся до дівчини, щоб підхопити та віднести у безпечне місце. Проте, майже одразу, йому напереріз кинулися декілька істот, що нагадували ту саму нечисть з туману. Вони були не самі, разом із ними, через розбите вікно, до зали потрапляли люди, повністю закриті спеціальними костюмами, що дозволяли легко рухатися і не відкривати обличчя. Антеон чув про найманців, знав, що їх послуги коштують дуже дорого, і навіть не уявляв, хто міг собі дозволити настільки вільно користуватися ними.

Двоє кинулися на Антеона, але той майстерно відвів у бік їхні клинки. Навколо царювала паніка, люди кричали та намагалися покинути залу. Воїни вже дісталися поля битви та починали наводити порядок. Правитель, утримуючи натиск зі сторони суперників, продовжував думати про Алатіель. Дівчина не подавала ніяких знаків, просто не могла до нього дістатися в усьому цьому безпорядку. Правитель хвилювався, щоб в усьому цьому не сталося так, що кохану зачеплять, чи узагалі якось нашкодять.

У нього не було змогу роздивлятися, тому, він не помітив, що єдиним спокійним учасником усього цього залишався Лютінг.

Радник дійсно не втратив рівноваги, навіть коли головну залу почали розносити вщент. Знав, що з ним нічого не станеться і нападники не посміють зачепити ту, яка призначалася йому.

Повільно та обережно піднявся зі свого місця та попрямував через залу, наближаючись до імпровізованої сцени. Там вже нікого не було з музикантів, крім переляканої Алатіелі. Більше раднику імператора ніхто і не був потрібен.

Тим часом, біловолоса дівчина впоралася з першим приступом страху. Перед очима спалахнуло сяйво лотоса, яке наче змусило її узяти себе в руки. Де Антеон? Чи з ним усе гаразд? Необхідно знайти його та тікати з зали, де розпалилася бійка.

Юна красуня рішуче піднялася, бажаючи хоча б трохи розгледіти серед натовпу, де знаходиться Антеон. Але у цей момент, до неї підійшов Лютінг, якого Алатіель, від хвилювання, навіть не одразу упізнала.

- Ходімо, я відведу тебе у безпечне місце, - промовив він, простягаючи руку красуні.

- Я нікуди не піду без Антеона, - рішуче відповіла молода дівчина, автоматично ховаючи руки за спину, наче дитина, яка не бажає чогось виконувати.

- Алатіель, не створюй додаткових проблем, - сказав Лютінг, - Антеон наказав мені сховати тебе.

- Де він? - спитала дівчина, - я хочу побачити його та упевнитися, що все з ним гаразд.

- Зараз це неможливо, - суворо промовив Лютінг, - ходімо, доки ще є така можливість.

- Я нікуди з вами не піду, - рішуче відповіла дівчина. У цей момент увесь страх кудись зник, і вона відчула, що не повинна довіряти цьому молодому чоловіку. Ніколи не повинна була довіряти… Навіть те, що погодилася сісти з ним на дракона, стало помилкою.

Відмова викликала роздратування у Лютінга. Не сподівався від тендітної красуні подібної впертості. Як би він не намагався привернути їх увагу до себе, Алатіель не бажала забувати про Антеона.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше