Дракон був прекрасний. Величезних розмірів, з розмашистими крилами, ящір виявляв страшне, і у той же час, величне враження.
Алатіель не зводила очей з неймовірного ящера. Його шкіра яка переливалася, гострі зуби та довгий хвіст, все здавалося знайомим. Але чому відчуває таку впевненість від близькості до крилатої істоти? Здається, повинна боятися, але не боялася. Хотілося підійти впритул, погладили дракона по добродушній морді. Навіть ікла не здатні стерти добрий вираз у ящера. Це говорило про те, що про крилатого дбали.
- Тобі подобається? - почулося з реальності, і дівчина прокинулася від споглядання прекрасної істоти.
Алатіель кивнула, не в силах заперечувати очевидне. Навіть не помітила, як Лютінг підійшов занадто близько до неї. Лише коли чоловік відвів біле пасмо, трохи оголюючи тонку шию…
Дівчина відсахнулася, зі страхом та докором дивлячись на супутника. У блакитних очах промайнув занадто явний страх, щоб його можна було проігнорувати. Молодий чоловік вирішив не наполягати. Відійшов на пару кроків, щоб дати зрозуміти красуні, що не збирається робити нічого поганого чи непристойного.
- Хочеш політати на драконі? - спитав чоловік, - ми зробимо кілька кіл над містом. Зі мною тобі нічого боятися.
Дівчина вагалася. Не знала, як відреагує Антеон, якщо дізнається про політ у компанії іншого чоловіка. Навіть якщо цей чоловік його друг. Крім того, сама Алатіель не відчувала бажання довіритися тому, кого не знала.
З іншого боку, бажання опинитися на спині ящера було сильним. Біловолоса гостя правителя, сама не усвідомлювала, чому настільки прагне осідлати дракона. Щось рідне, знайоме промайнуло у цьому, наче, колись постійно займалася подібним. Можливо, так і було, адже дівчина нічого не пам’ятала із свого минулого. Практично нічого не знала, про себе саму.
- Даю слово, що не пожалкуєш, якщо погодишся, - продовжував Лютінг.
Він простягнув красуні руку у жесті запрошення. Як і раніше, не будучи упевненою, Алатіель простягнула долоню у відповідь, приймаючи запрошення. Чоловік допоміг їй забратися на спину дракона та сісти у сідло.
Посадив юну вершницю перед собою, сам упевнено узяв поводи у руки, надав знак ящеру злітати. Той послухався і змахнувши величезними крилами, плавно піднявся у небо.
В обличчя їм обом вдарив легкий вітер, довге волосся Алатіелі зметнулося, спалахнуло білим ореолом. Навіть світло місяця не здатне було вести суперництво із красою густих пасм, що зараз нагадували чисте срібло.
Дракон злетів у повітря, з кожною хвилиною все більше набираючи висоту. Відчувалося, що благородна тварина чудово навчена, і знає, як маневрувати, одночасно турбуючись про вершників.
Алатіель прислухалася до власних емоцій. Тендітній дівчині здавалося, що вона має боятися висоти, остерігатися впасти з крилатого ящера. Але страху не було зовсім. Красуня з довгим білим волоссям знала, що нічого не трапиться. Звідки? Якісь уривки мерехтіли у її пам’яті та дозволяли складати цілісну картину, наче із шматків пазлів.
Унизу знаходилася столиця Ліара-місто, яке вражало своєю красою. Вершини будинків, скоро змінилися зеленим килимом різноманітних дерев, після чого внизу показалося озеро. Те саме озеро, біля якого зустрілися Антеон та Алатіель.
- Можна мені покерувати? - тихо спитала дівчина.
Лютінг кивнув та передав поводи супутниці. Та впевнено узялася за них, ще не до кінця розуміючи, що з ними робити. Але якимсь дивним чином, вона зрозуміла та відчула. Упевнено направила дракона трохи вище, а останній замахав крилами з ще більшим ентузіазмом.
Алатіель відчула, як руки Лютінга обняли її за талію. Першим наміром дівчини стало випручатися з обіймів, але зрозуміла, що таким чином може втратити керування. Зосередилася на небесній дорозі, лише відчувши, що хватка чоловіка стала сильнішою.
Дівчина продовжувала роздивлятися простір над собою. Підставляла обличчя зустрічному вітру, насолоджувалася краєвидом.
- Лютінг, як вважаєш, я колись управляла драконом? - спитала, не обертаючись.
- Можливо, - ухилився той від прямої відповіді.
Алатіель бажала знову задати питання, але у цей час порив вітру засвистів у вухах обох, і довелося відкласти розмову на пізніше.
Крилатим ящером управляли ще деякий час, доки не зрозуміли, що час надати благородній тварині перепочинок.
Коли підлітали назад до майданчика, Лютінг обережно перейняв у дівчини поводи. Остання не заперечувала, мовчки віддавши керування.
- Дякую вам за таку чудову прогулянку, - промовила дівчина, коли чоловік допоміг їй зійти з «транспорту».
Не втримавшись, Лютінг підніс руку Алатіелі до вуст та палко поцілував.
- Алатіель, я готовий завжди радувати тебе. Сподіваюся, що політ на драконі лишиться нашою таємницею.
Алатіель кивнула. Молода дівчина не припиняла думати про Антеона, але у душі поселилися також інші думки: навчитися керувати драконом за один раз неможливо. Отже, вона навчилася цьому вже досить давно.
#4056 в Любовні романи
#943 в Любовне фентезі
#1292 в Фентезі
кохання та магія, магія та магічні предмети, ніжна та рішуча героїня
Відредаговано: 11.09.2022