Право вибору

Молодий правитель Малнара, не зводив погляду  з принцеси Ебігейл. Струнка фігура дівчини, здавалося, сяяла в атмосфері саду. Вона виглядала справжньою прикрасою, де б не знаходилася: молода, вродлива, упевнена у собі, вражала не тільки погляд, але і розум. Доводилося визнати, що будь-який чоловік, заради неї піде на все. Одначе, Антеон, не вважав себе «будь-яким чоловіком».

Мимохіть задав собі питання: чому коливається? Чому досі не зробив красуні пропозицію, незважаючи на прямі натяки? Невже він настільки самовпевнений? Ні. Справа не у цьому. Справа у прекрасній дівчині, котра очікує на нього вдома. Та, котра зуміла вразити його з першої миті своєї появи. Вразити у саме серце…

- Тоді у чому справа - спитала принцеса, - торкаючись тонкою долонею вилиці супутника.

- У мене, все ще, траур, Ебігейл, - відповів молодий чоловік, у душі відчуваючи безглуздість виправдання.

- Траур рано чи пізно скінчиться, - парувала велична жінка, - це не заважає надати відповідь зараз.

Антеон спробував відкрити рота, але раптом Ебігейл перебила. Відійшла на пару кроків, рішуче промовила:

- Вперше у житті, я проявляю ініціативу стосовно чоловіка, Ваша Світлосте. Вам не здається це занадто великою честю?

Імператор кивнув, погоджуючись. Чого ж там, коли це дійсно відповідає дійсності.

- І все ж таки, я продовжу, - сказала Ебігейл, - розкажу вам очевидні речі, перед тим як отримаю відповідь. Для всіх буде краще, якщо відповідь виявиться стверджувальною.

Антеон кивнув, очікуючи на продовження. Ніколи не думав, що дозволить жінці узяти ініціативу у свої руки. Ситуація змушувала відчувати себе не правителем, наділеному владою, а недосвідченим юнаком, котрий має вперше одружитися.

- Королівства Малнар та Делбург являються достатньо сильними самі по собі, - почала Ебігейл, - тому, варто тільки представити рівень їх могутності, якщо поєднають зусилля. Ці землі являються сусідами, отже, ще одна причина їм стати єдиним цілим. Крім того, насмілюсь стверджувати, що Малнар, все ж таки, поступається Делбургу з фінансової сторони, і у плані безпеки. Я чула, що вам не дають спокою дивні тварюки. Вони нападають на мирних жителів, а потім розсіюються наче туман.

Імператор кивнув. Не дуже здивувало те, що принцеса знає про труднощі, які стаються на його власних територіях. Поголос про це розповсюджувався, як би влада не намагалася утримувати у таємниці. Ебігейл, зацікавлена в інформації, не могла лишитися у стороні.

- Йдеться про магічних тварюк, котрі неможливо вразити клинком чи стрілою. Тут потрібні досвідчені чарівники. У вас є такі, Антеоне?

- Є, - відповів той, - Ораф постійно працює над тим, щоб поставити захист від цих істот…

Він не договорив, тому що дівчина засміялася. Без усякого сорому і церемоній, її сміх звучав зі знущанням.

- Ораф? Чи не той, хто двох слів заклинання пов’язати не здатен? Називає себе магом, але став таким, тільки тому, що його наставник загинув при непояснених обставинах. Юнак допоміг старому відправитися в інший світ?

Антеон підтиснув вуста, відчуваючи роздратування. Молодого чарівника дійсно підозрювали у подібному. Занадто несподівано, зник його вчитель, тіло котрого знайшли у власному багатому домі.

Одначе, правитель не був згоден з тим, що Ораф бездарний. Хлопець часто допускав помилки, але завжди намагався їх виправити. У першу чергу, юнак не мав ще певних знань та досвіду. У такому віці, ще ніхто у Малнарі не ставав чарівником, а йому довелося стати. Ораф робив усе залежне від себе, щоб виправдати титул, котрий отримав раніше назначеного часу. Працював цілодобово, щоб поставити захист від Туманних Тварюк, але вони практично одразу пробивали бар’єр. Скоріше всього, над ними стояв хтось більш сильний, ніж молодий маг. Але вини останнього у цьому не було.

- У мене маються дійсно сильні маги, - промовила Ебігейл, - вони здатні вирішити проблему з Туманними тварюками. Нехай  не в два рахунки, але я певна в них цілком та повністю. Звісно, вони виконують накази тільки своєї влади і старатися задля інших не стануть.

Вона підійшла до чоловіка впритул, уже вкотре торкнулася долонею мужнього обличчя. Молода жінка у відкриту милувалися тим, хто вже довгий час не давав їй спокою, змушуючи серце битися сильніше.

- Вам ще потрібні аргументи? Мені продовжувати? Чи перейдемо до справи? - спитала вона.

- Я слухаю вас, принцесо, - відповів сусідній правитель, - скажіть напряму і як є.

- Одружіться зі мною, - промовила дівчина, - пропонувати подібне чоловіку, зухвалість та приниження з моєї сторони. І тільки заради вас, я готова піти на подібне. Інші правителі, холості та одружені, були б щасливі отримати шанс, який пропоную вам. Прийміть вірне рішення, і отримайте у розпорядження все, що дозволить забути про проблеми у вашому королівстві. Забути раз і назавжди, увійти в історію, як самий дійовий правитель, котрий турбувався про своїх поданих.

- Принцесо, чому саме я? -  спитав Антеон, - ви самі сказали, що інші правителі… Від деяких з них вашим землям випало б набагато більше вигоди, ніж від шлюбу зі мною.

- Крім вигоди, є ще веління серця, - тихо відповіла дівчина. Її щоки окрасилися чарівним рум’янцем, - жінка хоче любити та бути коханою. Не важливо, принцеса чи остання жебрачка.