Сяйво Дружби
ГЛАВА ДЕВ’ЯТА. Хлопчик, що збирав імена
На пагорбі сидів хлопчик. Він був молодший за Орія, з розпатланим темним волоссям і колінами, подряпаними так, ніби він постійно падав — і постійно вставав. Перед ним лежали камінці, гілочки, клаптики тканини, пір’їни — все розкладене дивним, але впорядкованим колом.
— Не наступайте! — вигукнув він, помітивши їх. — Я ще не закінчив.
— Що ти робиш? — обережно спитав Орій.
Хлопчик підняв на нього очі — яскраві, уважні, надто серйозні для свого віку.
— Збираю імена, — сказав він. — Вони розсипалися.
Міра нахилилася ближче.
— Імена не розсипаються.
— Розсипаються, якщо їх довго не вимовляти, — впевнено відповів хлопчик. — Тоді вони стають легкими й тікають.
Сіалле завмерла. Її світіння стало сильнішим.
— Ти знаєш, де ти? — спитала вона.
— Приблизно, — знизав плечима хлопчик. — Тут, між «було» і «буде».
Орій відчув, як ліхтар у його руці ледь тьохнув.
— Як тебе звати? — спитав він.
Хлопчик задумався. Довго.
— Я ще не вирішив, — нарешті сказав він. — Можна я трохи з вами? Мені треба почути нові імена, інакше я зникну.
Міра хотіла щось заперечити, але компас у її руці різко сіпнувся — і вказав прямо на хлопчика.
— Чудово, — зітхнула вона. — Ще один.
Хлопчик усміхнувся — щиро, широко.
— Дякую, — сказав він. — Тоді тимчасово можете звати мене Лін.
І світ, здавалося, прийняв це ім’я.
#249 в Фантастика
#435 в Різне
Відредаговано: 22.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
