Сяйво Дружби
ГЛАВА ВОСЬМА. Дорога, що росте під ногами
Дорога з’явилася не одразу.
Спочатку це була лише стежка — вузька, ледь помітна, така, що могла зникнути, якби на неї не дивилися. Вона пролягала між пагорбами, де трава була сріблястою, а небо — нижчим, ніж у Пристані Світла. Здавалося, варто підстрибнути — і можна торкнутися хмар.
Орій ішов мовчки. Ліхтар у його руці світив рівно, наче навчився дихати разом із ним. Міра йшла поруч, тримаючи компас так, ніби той міг утекти. Сіалле рухалася трохи попереду, інколи зникаючи в повітрі, а потім знову з’являючись — як думка, яку неможливо втримати, але легко впізнати.
— Тут інакше, — нарешті сказала Міра. — Світ слухає уважніше.
— Він завжди слухає, — відповіла Сіалле. — Просто не завжди відповідає.
Дорога під ногами поступово ставала ширшою. Каміння саме вкладалося в правильному порядку, ніби пам’ятало кроки тих, хто тут ішов раніше. А може — тих, хто ще мав пройти.
Орій раптом зупинився.
— Ви чуєте? — спитав він.
Міра насторожилася.
— Що?
— Сміх.
Він був тихий, дитячий, але не радісний — швидше здивований. Сміх лунав зліва, з-за пагорба, де трава була притоптана, наче там хтось бігав колами.
Вони обережно підійшли ближче.
#256 в Фантастика
#444 в Різне
Відредаговано: 22.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
