Сяйво Дружби
ГЛАВА ЧЕТВЕРТА. Туманний шлях і те, чого бояться навіть казки
Туманний шлях був не дорогою, а сумнівом, що набрав форми.
Кожен крок у тумані здавався неправильним. Повітря було холодне, мов спогади, які не хочеш згадувати. Час тут поводився дивно: Орію здавалося, що вони йдуть годинами, а потім — що минула лише мить.
— Не відпускай руку, — сказала Міра, тримаючи Орія міцно. — Тут губляться не тіла. Тут губляться наміри.
З туману долинали голоси. Не гучні — майже рідні.
— Повернися…
— Ти помилився…
— Ти не потрібен…
Орій стискав ліхтар і йшов далі. Він не знав, куди саме, але знав — разом.
Сіалле йшла попереду, залишаючи за собою слабке світло. І раптом туман розступився.
Перед ними стояла істота з темряви — без обличчя, але з безліччю очей, у яких відбивалися чужі страхи.
— Хранитель Згубленого, — прошепотіла Міра. — Він забирає тих, хто вагається.
Орій зробив крок уперед, сам не знаючи чому.
— Ми не вагаємося, — сказав він. — Ми разом.
І цього виявилося достатньо.
Істота відступила, туман почав танути, а компас у руках Міри вперше за довгий час зупинився.
#365 в Фантастика
#607 в Різне
Відредаговано: 22.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
