Сяйво Дружби
ГЛАВА ТРЕТЯ. Компас, який ніколи не показує правду
Компас Міри був дивним.
Його стрілка не тремтіла й не крутилася хаотично, як у зламаних речей. Вона рухалася повільно, впевнено, але щоразу вказувала в інший бік, навіть якщо компас не рухали. Здавалося, він обирав напрям не за сторонами світу, а за чимось значно складнішим.
— Він показує не «де», — сказала Міра, коли Орій довго розглядав прилад. — А «кого».
— Кого? — перепитав він.
— Того, кого ти шукаєш. Навіть якщо сам ще не знаєш.
Сіалле спостерігала за ними мовчки. Її хвіст ледь помітно світився — ознака того, що світ поруч слухає.
— Сьогодні вночі, — мовила лисиця, — Пристань втратить одне світло.
Міра здригнулася.
— Знову?
— Так. І якщо ми нічого не зробимо, — світло згасне назавжди.
Орій подивився на свій ліхтар. Він і так був темний.
— А якщо… — почав він, — якщо я зможу віддати своє світло?
Сіалле підійшла ближче.
— Світло не віддають, — сказала вона м’яко. — Його ділять.
І саме в цю мить компас у руках Міри різко сіпнувся — і вказав у бік старої брами на краю Пристані, за якою починався Туманний шлях.
#249 в Фантастика
#435 в Різне
Відредаговано: 22.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
