Fallin' fallin' fallin' fallin' 4 U

Те, що сталося між ним і Андрієм, підштовхує Платона зробити так, щоб Ярослав, Андрій та всі інші шкільні виродки рвали на собі волосся, коли бачитимуть, як він іде коридором. Це не так й складно — єдина проблема в тому, що після цього треба ще якось вийти зі школи цілим. Платону недостатньо просто змінити зовнішність, йому треба змінити себе.

Тож він більше не намагається “грати за правилами школи”, а переходить на похмурі, темні й неможливо привабливі образи. Якщо раніше він приходив у костюмах із заплутаними зачісками й мейком, то в середу з’являється у яскравому піджаку всипаному паєтками й великими фальшивими “діамантами”, що мерехтять на світлі так, ніби він русалка. Вії — довші за промінь сонця, а накладні пір’їнки на них виглядають, як крила пухнастого метелика. Але головне — очі: вони з сяйливого бурштину стали яскраво-блакитними.

— П…Пла-то-о-не… — тягне Лілія, підходячи до своєї шафки. — Ти вчора дивився “Русалоньку”?

— Ні, “H2O”, — жартує він і складає книжки в шафку.

— Виходить, якщо Андрій обіллє тебе водою, в тебе виросте риб’ячий хвіст? — сміється Лілія.

Орис жартувала про те, про що інші боялися б навіть подумати. Раптом це образить або засмутить? Але Платон після розмов із нею засвоїв одне: жарти допомагають жити. І не провалюватися в ненависть до всього навколо.

— Сподіваюся, нікому не захочеться перевіряти, — усміхається Платон. — Зустрінемось на обіді… якщо я доживу.

— Тримайся, — говорить Ліля йому в спину.

Пережити німецьку легко. На словах. Якби Платон знав німецьку, то описав би це краще, ніж fotze (пизда) чи scheisse (лайно). Платон навіть не певен, що правильно вживає ці слова. Не так й важливо, бо щойно він заходить у клас, люди в ньому забувають не тільки німецьку, вони й рідну мову на секунду втрачають.

— Ва-а-ау, — свистить Павло й усміхається. — Це… блискуче.

— Дякую, — Платон усміхається у відповідь і, розстібнувши піджак, сідає з рівною спиною.

Можливо, в нього летить купа папірців і дрібних слинявих кульок до приходу вчителя. Можливо, під сміх усієї “аудиторії” йому боляче. Можливо, Платон думав, що Дем’ян знову зупинить їх і захистить його. Можливо, все пішло не так, як він уявляв.

Так, Платона не чіпали першу половину дня. Його не били, не підставляли ногу, не намагалися втопити в туалеті. Але він почув стільки гидких коментарів про свій піджак й стільки проклять із відразою в чужих очах, що хотілося заритися під землю й не вилазити звідти. А коли він вже повірив, що все, в принципі, нормально, прийшов час йти додому.

Прикрасу зірвали разом із жмутом волосся, коли хтось різко рвонув її з голови. Платон скрикнув і притис долонею місце, де пекло від болю, але як тільки побачив, хто перед ним, швидко прикусив губу й подивився страху в лице. Цього разу їх було троє: Андрій, який усім керував; його друг, нападник у футбольній команді разом із Дем’яном та їхній воротар, який уже переодягнувся у форму, а руки сховав у рукавички.

— Гарно виглядаєш, — скалиться Андрій і втикає пальці в паєтки так, що Платон звук ниток: рвуться одна за одною, мов струни на гітарі. — А що під одягом? Є цицьки?

— Відвали! — кричить Платон і відштовхує його руки. Він робить крок назад, але вони нависають з усіх боків.

— Ого, а русалка не втратила голос, коли отримала ноги, — хихикає нападник.

— Окей, цицьок нема. А член узагалі є? — Андрій рже й смикає клапоть тканини, що вже відірвався від піджака.

— У твоєї подружки наче ні… Хоча ми так і не побачили,  — воротар злісно гигикає. Андрій натомість лише стискає щелепи так, що аж ходять жовна.

Платон не знав, які саме фото Лілії вони отримали, і не хотів знати.

— Ти ганьба для всіх чоловіків. Хлопці не носять пір’я, татко тобі не казав? — дзвінко тягне воротар. — Або… ой-ой-ой, татко тебе кинув, і тебе виховувала істеричка-мати! Так?

— Замовкни! — боляче так сильно, що Платон перший кидається вперед. — Замовкни! 

— Йо-йо, легше! — Андрій відштовхує їх. — Ми просто хочемо, щоб ти зняв цю розцяцьковану матню.

Платон розумів: найпростіше — бути як усі. Проблема в тому, що він не “як усі”. Він не міг так просто здатися. Він знав, що нічого не зробив, щоб вони його ненавиділи. Він просто був яскравим. Просто був тут.

Прийняти їхні правила — означає програти їм. Нехай вони визнають поразку. Ніхто цього не обговорював, але для Платона бути одному проти всіх — не така вже й нездійсненна роль. Він завжди може повернутися на домашнє навчання. Можна ж просто… перестати ходити до школи, наприклад? Батько все одно не має вибору: він не відправить Платона в місце гірше за це.

— Ей, ви! — у дверях з’являється Роман Данько, дивиться на них зі страхом в очах. — Відчепіться від нього вже! У нас тренування, а тренер у сказі, що ви не на місці. Особливо ти! Давай бігом, бо я твою голову натягну на м’яч.

Роман притримує двері плечем і дивиться на них з викликом. Андрій закочує очі й ще раз копає Платона.

— Тобі пощастило, підар, — каже він і плює Платону під ноги. — Але ми не закінчили.

— Не цього разу, — підтакує нападник.

Платон стискає губи та не рухається, коли вони йдуть від нього, а Роман лупить кожному по потилиці, коли ті проходять повз. Він бурчить їм щось услід. Коли вони зникають за дверима, Данько повертається до Платона з тривожним виразом обличчя.

— Вибач… за них. Вони довбойоби. Все окей? — питає він.

Платон киває.

— Окей.

Роман теж киває та йде геть, ніби Платонова відповідь його заспокоїла і цього достатньо, щоб потім совість не гризла.

Єдина правда була в тому, що Платон не був “окей”.

⋯⋯ ✰ ⋯⋯

Якщо Платон Яр любив щось більше за попсу — то це панк-рок.

— Хочуть, щоб я був “мужиком”? — гарчить він своєму відображенню, стираючи з обличчя блискітки. — Я їм, бляха, покажу, що таке мужик.

Якби він підбирав саундтрек під свій вхід до школи, це точно був би AC/DC — “Thunderstruck”, бо його самого аж трясе від драйву.