Вiдповiдь знайде той — той хто шукає

Для багатьох людей перший тиждень у новій школі може здаватися чудовим: ти — нове обличчя, всім цікаво познайомитися, допомогти тобі адаптуватися, звикнути до нового оточення. Новенькі однокласники — загадка, яку хочеться швидко розкусити. Спілкуватися з тими, хто тебе ще не знає, набагато легше. Адже коли вони побачать темну сторону, то можуть і втекти. Новеньким легше бути собою, або ж удавати тих, ким вони не є.

Перший тиждень Платона — кошмар.

Він знав, що робить і які будуть наслідки, але не ховався. Стиль змінювався. У вівторок він приходить у шовковій сорочці, світлих штанах та зав’язаною на один бік спідницею з мережива. Його на це надихнув образ Єлизавети ІІ з коронації. Щоб якнайбільше відповідати її одягу, Платон розшив блузу золотими та срібними нитками, які перепліталися на спині в троянду Англії, чортополох Шотландії, Валлійський нарцис та трилисник Північної Ірландії.

Платон працював над витвором майже два місяці, але в цій нікчемній школі цього не оцінили. Окрім Лілі. Вона довго розглядала вишивку так, ніби любувалася діамантом (а десь так воно й було). Ніхто не здогадався, що це дизайн з історичним мотивом. Було б не дивно, якби у цій школі навіть не знали, які країни входять у склад Об’єднаного Королівства.

У середу Платон розфарбовує себе під дріаду, але набагато скромніше, ніж в перший день: лише легкі тіні та контуринг. Найбільше виділялися зелені брови, з яких посміялася й Ліля. Чорне волосся хлопця було достатньо довгим, щоб він зміг заплести колоски та додати в них прикраси: квіти. Ті зникають з нього впродовж дня, але Платон бачив залишки пелюсток розідрані біля смітників у різних частинах школи. І це був тільки початок. Вони вже перейшли до дій.

Показувати справжні емоції болю, це визнати, що тебе можуть скривдити. Лілія теж так вважає. Її думки було достатньо, щоб триматися і гнути лінію далі. Тож Платон може пережити таке «невинне» цькування. Не лише тому, що Ліля була його єдиною подругою. А ще й тому, що вона, з якоїсь особистої причини, продовжувала спілкуватися з Платоном, хоча інші дивилися на неї з нерозумінням. Лілію Орис це, як виявилося, не турбувало — і зовнішність Платона теж. Узагалі. Лілі було байдуже до всього, окрім їжі. А їсти вона любила. По її ідеальній фігурі, яку вона ховала під мішкуватим одягом, цього й не скажеш, але Платон встиг оцінити її тіло на фізкультурі.

Фізкультура обов’язковий урок для всіх. Учнів розподіляли за віком: разом займалися два старші класи. Те, що Платон потрапив у групу Лілі — чиста удача. Павло Чорний теж був у цій групі й ставився до нього нейтрально, хоча вони майже не розмовляли, тож може це було поверхневим судженням.

Поганим моментом було те, що на фізрі завжди знаходилася половина футбольної команди. Дем’ян Мороз і Роман Данько були найкращими в цьому класі. Дем’ян поруч із Романом почувався вільно, його погляд залишався м’яким. Але як тільки до нього підходив хтось інший чи просили допомоги, Дем’ян ставав холодним, криво всміхався або відповідав з сарказмом. Та найбільше Платона здивувало, яка в Лілії витривалість: вона бігла і не захлиналася, ганяла м’яч і навіть отримувала компліменти та «запрошення» до футбольної команди — хай і жартома. Лілія Орис справді була сильною у спорті, і це було несподівано, бо її руки й ноги виглядали такими ж довгими, як і худими.

Платон відчував дивну солідарність із Павлом, який постійно ухилявся від вправ, ніби лише йому одному тут було важко. Бо саме цього Платон і хотів — відкосити від уроку. Але водночас він намагався вписатися в команду й не померти від задишки та не заляпати чиюсь футболку потом і смородом.

Перші два заняття були не такі вже й погані. Платон тримав планку: регулярно виконував вправи, слухав інструкції тренера й навіть перші дві хвилини бігу не задихався. Але все одно ловив у свій бік хихотіння від однокласників, чув вигуки на кшталт «дивак» і «підор». Для нього це було не вперше — навіть у цій новій школі. Те, що купка тупих качків не знає, що таке особисті межі, ще не означає, що він має поводитися як усі. «Соціально прийнятно», як каже батько.

Кінець третього заняття «магічно» закінчується для Платона, бо один із футболістів збиває його з ніг. Він падає на мокру траву футбольного поля, забруднюючи оксамитову спортивну форму неймовірного яскраво-блакитного кольору. Вона стає брудно-синьою, з плямами землі й трави на руках, ногах, спині — всюди, де він встиг приземлитися і пролетіти по мокрому периметру.

— Алло! — Данько сердито наздоганяє хлопця, який збив Платона. Той тільки регоче й спокійно прямує до роздягальні навіть не забившись. — Андрію, тобі проблеми потрібні? Не чіпай його. Ти хочеш вилетіти з команди ще до гри?!

Платон підводиться й обтрушується, наляканий і мовчазний, бо знає: могло бути й гірше. Його цькували в початковій школі, цькували в новій школі, куди він пішов у середніх класах, і цькували в іншій, куди він перевівся через булінг. Не цькували його тільки вдома — там він і закінчив попередню школу на домашньому навчанні. Він би й зараз із радістю повернувся до цього, але батько вимагає «соціалізуватися», а значить — терпіти знущання шкільних покидьків, доки вони не доведуть його до межі.

Спочатку Роман здавався нормальним хлопцем, але по суті він такий самий, як і всі. Роман — хороший друг для тих, хто вважає його своїм другом. І він чинитиме так, як вигідно його друзям: якщо вони мудаки, Роман їхніх рішень не засудить, а просто лишиться осторонь і удасть, що нічого не бачить. Платон не міг його за це зневажати.

Роман Данько — президент школи й капітан футбольної команди. Куди не глянь — він головне обличчя цієї школи. Спершу може здатися, що найпопулярніший тут Павло Чорний, якого буквально всі люблять, але вже за тиждень Платон зрозумів: Чорний заслуговує на добре ставлення через свою легкість і абсолютну нешкідливість. Він був ні риба ні м’ясо — хіба що зручний, щоб підіймати іншим настрій, і ні з ким не конфліктував. Паша сміявся з усіх жартів, навіть якщо вони були не смішні.