Ви готові?

Сірі тіні для повік підкреслювала яскраво-блакитна підводка й такого ж кольору вії. Хоча основний акцент був на темно-синіх губах: вони захоплювали перехожих краще, ніж блискітки у куточках очей. Костюм в тон макіяжу чудово доповнювали гіпюрні манжети: легкі, але об'ємні. Вони приховували довгі пальці з зеленими нігтями. Червоне взуття завзято стукало не тільки по підлозі, але й об погляди майбутніх однокласників. Яскраву посмішку Платона ніхто не помічав. Тобто, звісно, вони її бачили, але не сприймали, як щось хороше. Для людей з Сяйва така зухвалість — неприйнятна.

Вони, у своїх модних футболках, однакові, схожі, хоч і в різних кольорах чи фасонах. Звичайні. Синонім до «нудно» для Платона. Звичайні джинси, звичайні футболки, звичайні кросівки. Дівчата, які намагаються зробити себе красивішими з допомогою одного й того ж макіяжу. Платон інший. Він точно знав як за допомогою зовнішності виразити те, що у нього всередині. А у натовпу навколо нього навіть реакції були однакові: гидливі погляди, зневага на викривлених губах, шок. Можливо, Платон був занадто зверхній у судженнях, але це броня, збудована минулим досвідом.

Він любив привертати увагу. Знав, який одяг зробить його помітним. І спокійно сприймав те, що його яскравість не для всіх. Мама завжди казала, що самовираження — найважливіша навичка у житті, а потім задумливо накручувала рожеве волосся на палець з таким самим токсично яскравим манікюром.

Його батько та покоївка, Галина Михайлівна, не оцінили зовнішність Платона та вибір макіяжу для першого шкільного дня. На щастя, батько не втручався у справи Платона і не намагався його виправити. Григір твердо вірив, що з часом Платон сам «все зрозуміє» і виправить стиль одягу. Ніби способи самовираження колись відійдуть на другий план. Ніби у Платона є заглушка для його внутрішнього світу, як та, яку він чіпляє на злив у ванній. І це ще тато не бачив усіх його костюмів.

Однокласники намагалися приховати, але у Платона був досвід — вони показували на нього пальцями. Якщо їх друзі ще не помітили розцяцькованого новенького, їм на нього вкажуть. Підлітки поводилися так, ніби вперше бачать яскраві кольори в одязі чи насичений макіяж, хоча Платон готовий посперечатися, що половина школярок так фарбуються на вечірки, куди їм забороняють ходити батьки. Або навіть яскравіше. З іншого боку, Платон думав, що зможе впоратися з увагою, але переоцінив себе. Перші декілька людей проходили повз і гиготіли в долоні, шушукалися і це було нормально. Коли ж пішов другий десяток, хлопець задумався чи не варто було би обрати щось простіше для першого дня. Уже було пізно. Тепер його єдиний план втечі — зникнути. Що він і робить, одразу знайшовши свій клас.

Першим уроком йшла німецька мова. Її обрав для Платона батько, сподіваючись покращити резюме у майбутньому. Хлопець не опирався, бо в інших питаннях школи йому дозволили обрати факультативи: повна свобода, що він буде робити після школи. Музика, теорія сучасного мистецтва, театральна студія, англійська література. Головний плюс нової школи був у тому, що навіть якщо на факультатив записується дві людини — його не скасують. 

Платон увійшов в клас за декілька хвилин до дзвінка і разом з ним усі замовкли, ніби в аудиторії вимкнули звук. З десяток пар очей втупилися в його обличчя і він одразу ж знітився від уваги.

— Привіт, — чемно посміхається він, міцно притискаючи до грудей зошити та книги. Сині губи сіпаються, а невпевнений погляд падає на підлогу. Важко витримати стільки уваги за один раз. — Це клас 12Б?

— Німецька, — каже хтось з аудиторії, Платон не помічає хто, бо не підіймає очей, коли рухається до єдиного вільного місця за партою.

Намагаючись бути тихішим води, нижче трави, Платон відчуває затяжне мовчання однокласників ношею на плечах. Як на зло, вони ніби чекають, що він видасть хоча б якийсь звук першим. Тиша загучна, шепіт звучить ніби у рупор і це його вина. Було б круто, якби хтось прошепотів щось приємне, але все, про що вони говорили, це те, що Платон «дивний», «випендрюється», «підар» та інші не дуже хороші синоніми. Якби хоч одне слово від цих людей зачепило його, Платон би давно покинув цей світ. Люди в цьому класі такі ж, як і всі, кого він зустрічав раніше. Нічого нового, з чим він не міг би впоратися. Але перший час треба перетерпіти.

Дзвінок приводить в клас і вчителя, але той не звертає увагу на учнів. Привітно вітається, представляється Олексієм Миколайовичем та пробігається по обличчях учнів. Зупиняється на Платоні й робить рукою жест піднятися. Платон втягує шию, ніби вона його сховає. Серед підлітків був шанс, що до нього будуть відноситися нормально. Дорослі ж у більшості були незадоволені, ніби він порушував їх особистий простір яскравим одягом.

— У нас новенький, — проголошує Олексій Миколайович та сідає за стіл. Вчитель не видає жодної конкретної емоції, яку Платон очікував. — Платон Яр. Представишся?

Платон стискає губи та хитає головою.

— Воно й так видно, — піджучує хлопець на задній парті, класом прокочується смішок.

— Ярик, не тобі й твоїм всратим світшотам щось вякати, — сухий голос лунає за спиною Платона. Цього разу клас гучно сміється. Згаданий Ярик сіпається на місці, але мовчить.

— Чорний, контролюй тон та манери, — каже Олексій Миколайович. Хлопець з буйним світлим волоссям лише всміхається на ці слова й знизує плечима, зовсім не шкодуючи про сказане. — Платоне? Прошу.

Його запрошують до дошки, побути віч-на-віч перед новим класом. Платон підводиться, хоч і невпевнено. Іноді варто удати, а не бути: тож він гордо здіймає підборіддя догори та широко посміхається. Навіть якщо ці малолітні покидьки налаштовані проти нього, Платон зможе довести, що вартий їхньої поваги. Поруч з Чорним сидить хлопчина в шкіряній куртці та розсіченою нижньою губою. Він облизує свіжу ранку, зверхньо оглядає Платона. Карі очі ковзають згори донизу, затримуються на манжетах. Хлопець розглядає їх детально й одночасно акуратно відриває клаптик паперу з зошита. Довгі пальці перебирають папір, закручують в трубочку. Платон вже готується, що цей папір опиниться в його волоссі, коли хлопець наробить з них пульок. Але він просто складає їх у пенал і опускає очі в зошит, де ручкою ковзає по сторінці декілька разів.