2

    В потягі панувала тиша, хоча майже не було порожніх місць, Тарі не подобалася така тиша, вона відчувала себе не затишно, з нею в купе сидів дивний чоловік, який через кожні декілька хвилин потирав руки і дивився прямо їй в очі, вона відводила погляд, як могла, але їй це не вдавалося, перед наступною станцією, до їх купе постукав провідник, аби попередити дивака про те, що зараз його станція, а наступна зупинка буде вже в Морії. Дивак ще раз потер руку об руку, якось ще дивніше глянув на Тару, холодний, ненависним поглядом. Потім встав та направився до виходу. 
- Ви забули валізу. - Промовила Тара байдужим тоном своєму супутнику.- Ви забули валізу.
Дивак повільно розвернувся, мовчки забрав свій багаж і так само повільно розвернувся, його довгий плащ волочився трішки по підлозі купе. Можливо це ,і мало налякати Тару, але вона відчула одночасно полегшення від того, що залишилася сама, і прилив втоми, вона ще не повністю адаптувалася після довгої  та складної подорожі між двома далекими планетами. Відчувши втому, вона зручніше вмостилася та почала спостерігати, як пасажири виходять з вагона на перон, направляються в перехід до вокзалу. Станція була красива, як дівчина не намагалася роздивитися все детальніше, вона не могла зосередитися щоб хоч щось роздивитися, в голові мелькала ,якась дивна думка, яка ніяк не могла сформуватися . Коли потяг нарешті рушив, Тара зрозуміла, що на пероні лише один вихід, а дивак не направлявся до виходу. Різко піднявши ноги на сидіння і одночасно підтягнувши до себе свій наплічник, який весь час займав біля неї місце аби той дивак не сів до неї. Вона відкрила його, запустила руку в середину в той момент коли щось гучно клацнуло, в купе стало дуже темно, наскільки темно, що темрява здавалася густою масою. Там де були ще декілька секунд ноги Тари, щось про шкряботіло, хтось шарудів поруч з нею ніби шукаючи її в темряві, вона знала, що та істота її бачить на всі сто відсотків, а це лише гра аби залякати, затримавши подих відчула холодну, липку лапу на своїй щоці, лапа тягнулася до очей, дівчина повільно дістала з наплічника руку з предметом, що по формі був геть ,як футляр помади, вона натиснула зверху на нього, купе на декілька секунд залило світло, істота відсахнулася в сторону, коли світло стало менш інтенсивним, хоч в купе було темно, вона побачила два божевільних  ока, що ніби вилізли з орбіт і посмішку, як в того  кота  з казки, яку колись читала мама. Тіла видно не було, були очі, рот з кривими гострими зубами і руки, що збиралися повторити жест дивного чоловіка. Тара випустила футляр з рук, Та випередивши істоту потерла долоню об долоню, істота спантеличено завмерла дивлячись на долоні дівчини, вона розкрила їх і на них щось ледь мерехтіло, нападник хотів відступити назад, та в купе було мало місця для таких маневрів. Тара дмухнула на руки, блискітки полетіли в істоту. В купе так само різко стало світло, на підлозі була темна купа, яка повільно ворушилася. Дівчина взяла футляр і не злізаючи з сидіння, потрусила над істотою, з футляра посипався ще порошок, який при світлі не так мерехтів, а був просто білим. Купа завмерла не роблячи більше спроб ворушитися. Футляр з рук впав на сидіння. Тара повільно пройшлася не спускаючись на землю, до дверей та натиснула кнопку екстреного виклику провідника. Двері майже моментально відрилися, закрилися, ще черес пів хвилини відкрилися до купе повільно зайшли два екіпіровані силуети, таке враження, що вони були в костюмах радіаційного захисту. Тара максимально відсунулася аби не заважати  і ще щоб її не заділи. Ті двоє згребли купку, якимось совочками в металевий ящик, ще присипали таким самим порошком, як це робила дівчина. Вони повільно вийшли, зайшов третій  в екіпіровці з чимось схожим на вогнегасник, він за пшикав, підлогу білою піною, потім повернувся до пасажирки, яка замахала руками, це його не зупинило, він заприскав і її з ніг до голови.
Тара сиділа в купе провідників, замотана в срібне покривало, як курочка гриль , вона терла щоку, де її торкалася істота серветками з ніжним ароматом схожим на персик, на невеличкому столику стояло дзеркало в якому було видно, що щока наче спечена. Провідник поставив перед нею чашку з місцевим аналогом чаю та маленький біленьким флакончиком, щоб обробити додатково опік. Дівчина не розуміла чому не чула болю коли істота обпекла їй обличчя, вона не до кінця  розуміла навіть свої дії в той момент, хоч вона ще не адаптувалася повністю , видно її підсвідомість зробила це за неї. Потяг з почав їхати повільніше, за вікном можна було розгледіти різнокольорових рибок, корали та медуз, якщо пощастить можна побачити і більших жителів підводного царства. Через декілька хвилин мала бути зупинка Морія, що знаходилася глибоко на дні моря. Тара хотіла побачити пасажирів, що будуть сідати на цій станції в потяг, але цього разу для них виділили останній вагон, що підчас сповільнення набрався води, для комфортного перебування своїх пасажирів. До кінця поїздки Тарі так і не вдалося заснути, один з провідників залишився з нею, та весь час щось розповідав і показував. Насправді він так робив аби вона не заснула та обробляла рану поки вони не випірнуть на поверхню, де її заберуть медики на наступній  станції.