Глава 20

Відчинивши двері та переконавшись, що не помилилася, я кинулася на шию родичу зі словами:

- Дядько, Вернере!

Безумовно, перед цим я, як чинний агент розвідки, оцінила ситуацію: по-перше, у купе крім нього нікого більше не було, а по-друге, в кутах вже розставлено каміння від прослуховування, тож значить можна не хвилюватись за конспірацію.

- Привіт, люба! – обіймаючи мене, промовив дядько.

- Я так рада тебе бачити!

- Я теж. Нумо, дай я на тебе подивлюся, - відпускаючи мене з обіймів, сказав він і додав, - Чув про твої успіхи. Ельза Вейронокс дуже тобою задоволена. Тобі вдалося виконати всі намічені спецоперації: супровід під час подорожі агента Аметис, виявлення контрабанди махрового хмелю та непомітна установка каменю для прослуховування в купе номер сім дванадцятого вагона.

Коли дядько озвучив останнє спецзавдання, мені згадався ганебний епізод у тому самому сьомому купе: коли я, почувши голоси в коридорі почала метатися з одного місця на інше, як загнана зайчиха. Спогади про це залишаться при мені назавжди!

- Ну що додому не тягне? – посміхаючись, спитав мене дядько.

- Ні! Я згодна виконувати будь-яку роботу: кадровика, провідниці, буфетниці чи будь-кого. Хочу й надалі продовжувати службу в СМР! - впевнено викарбувала я.

Я вже напевно знаю, що відчувши смак пригод, не зможу від цього відмовитися.

- Ну що ж, добре, - схвально киваючи, вимовляє дядько Вернер і додає. - За успішно проведені спецоперації керівництво СМР вирішило нагородити тебе запрошенням на щорічний Весняний бал. Тримай, заслужила!

Від несподіванки я навіть розгубилася.

- Чи, може, ти не хочеш? - скептично піднявши одну брову, спитав дядько.

- Хочу! Дуже дуже хочу! - вигукнула я, швиденько забираючи з рук дядька запрошення.

- Тільки пам'ятаєш головні умови?

- Не потрапляти на очі батькові, - впевнено викарбувала я.

- А ще?

- Негайно скористатися кільцем-порталом, якщо мені загрожуватиме серйозна небезпека.

- Розумниця! У Центральному готелі міста на твоє ім'я заброньовано номер терміном на три дні, поки проходитиме Весняний бал. Про вбрання теж можеш не турбуватись – уже все готове.

- Дядько, ти – найкращий! Дякую! - обіймаючи його, вигукнула я.

- Гаразд, біжи готуватися до балу.

Сидячи в кареті по дорозі до готелю, я думала про те, наскільки все-таки дядько Вернер уважний, роздумливий і дбайливий. І, як же шкода, що він самотній. І справа не в тому, що він не користується популярністю у жіночої статі. Ні, все якраз зовсім навпаки! Просто та єдина, яка призначена йому самим місяцем, живе в іншому світі. Колись давно через фатальну помилку їх шляхи розійшлися, а після того, як межі між світами закрили – їхні стосунки взагалі стали неможливими. І тепер єдиний спосіб побачитися для них – це відвідати щорічний Весняний бал. Ось так, лише раз у рік, вони зустрічаються вже багато років поспіль. Навіть не уявляю, як це жити в постійному очікуванні.

До готелю я дісталася з ускладненнями, враховуючи наплив гостей з різних світів. Ажіотаж на вулицях просто неймовірний! Яблуку нема де впасти. Опинившись у своєму номері, я в прискореному темпі почала збиратися, розуміючи, що на урочисте відкриття балу я, швидше за все, спізнюся.

В момент, коли я займалася укладкою волосся, в мій номер постукали. Відчинивши двері, я побачила на порозі: невисоку рудоволосу дівчину, обличчя якої всипане ластовинням. А ще примітно те, що весь її одяг суцільно прикрашений бантами: маленькими й великими, навіть на кінчиках її туфель теж прикріплені бантики.

– Вам просили це передати.

Сказавши це, вона вручила мені коробку і поспішила зникнути. На кришці коробки хитромудрими літерами написано: «Капелюшний салон Емілії Ферейз». Прочитавши це, я знову згадала про дядька Вернера, адже саме Емілія Ферейз – та сама, призначена йому місяцем. Вона – відьма і куратор філії СМР у цьому світі. Філія у світі відьом працює під прикриттям капелюшного салону. Причому, як виявилося, Емілія дійсно має талант до моделювання одягу і капелюшків. Таким чином легенда про те, що вона є господинею капелюшного салону підійшла їй ідеально.

Відкривши коробку, я побачила, що на її дні лежить: пишна сукня небесно-блакитного кольору та маска для обличчя в тон до сукні. Причому сукня пошита так, що я примудрилася одягнути її сама, без сторонньої допомоги.

Під'їжджаючи до Палацу династії драконів Нревів, я зрозуміла, що все-таки запізнилася на відкриття балу, бо звуки, що долинали з вікон палацу, давали зрозуміти, що свято вже в самому розпалі.

Опинившись у головному залі я одразу поринула в атмосферу чарівництва та магії: представники всіх магічних світів постаралися зробити свій внесок у прикрасу зали, а зараз розважають один одного всілякими чудесами.

Розглядаючи незвичайне оздоблення зали, я так захопилася, що навіть не одразу відчула знайомий запах. Лише, коли переді мною виросла постать Ігоря у карнавальному костюмі, я звернула на нього свою увагу. Першими словами, які він мені сказав, були:

- Коли ти нарешті перестанеш користуватись цими жахливими парфумами?