Глава 19

Я вже була приготувалася захищатися, але далі сталося те, чого я очікувала найменше: мене почали цілувати, причому дуже жадібно і з насолодою, практично не даючи можливості перевести подих. Цей дурманливий поцілунок так закрутив мені голову, що я втратила рахунок часу. Коли ж Ігор таки відірвався від моїх губ, то насамперед він втягнув повітря поблизу моєї шиї й промовив:

- Ти пахнеш запаморочливо: дощем, м'ятою та листям мирта. Я безмежно вдячний зливі за те, що вона змила з тебе ті огидні парфуми.

- Я тобі вже казала, що для цього була вагома причина…

- І ця вагома причина – мій безпосередній начальник, наскільки я пам'ятаю.

- Саме так.

- Чому ти від нього ховаєшся?

-Тому, що він не повинен знати про те, що я їду цим поїздом. І тим більше, що беру безпосередню участь у спецопераціях.

Почувши мою відповідь, Ігор трохи помовчав, а потім промовив:

- Значить те, що я про тебе чув у зграї – це правда.

- Що ж ти чув? - насторожившись, запитала я, а потім уточнила - І від кого?

- Ну, своє джерело я здавати не збираюся, – діловито промовив Ігор і додав. – А чув я наступне: що ти свавільна, вперта і непокірна, одним словом - норовлива. Враховуючи те, що ти не послухалася батька, я починаю все це вірити.

Почувши таку невтішну оцінку своєї особистості, я вже зібралася привести контраргументи всьому вищепереліченому, як Ігор, раптом згадавши дещо, додав:

- А ще ти не вмієш готувати. Це правда?

І ось тут-то я, закипівши, з натиском сказала:

- Ну, ДЖЕРЕЛО, почекай у мене...

А сама подумки уявляю собі, як мщусь Баяту за його довгий язик.
- А ще ти - кровожерлива, як я подивлюся, - без тіні докору посміхаючись, каже Ігор і міцно мене обіймаючи, додає. - Не чіпай агента Аргенту! Він - чудовий хлопець. Тим більше все перераховане вище мене абсолютно влаштовує. Я впевнений, що і з твоїм батьком знайду спільну мову.

Після цього ми ще довго розмовляли: я йому розповіла про своє дитинство, юність і те, як дядько Вернер вмовив тата віддати мене на службу в СМР. А Ігор розповів мені про своє життя до того моменту, як він став агентом СМР.

Це, до речі, була остання ніч на міжпортальному поїзді. Наступного ранку ми прибули у світ драконів – на кінцеву станцію. Згідно з отриманими від Ельзи Вейронокс інструкціями, я не повинна покидати своє купе до того моменту, поки всі інші пасажири не зійдуть з поїзда, щоб не зіткнутися з батьком, який разом з рештою членів Північної зграї супроводжуватиме агента Аметис до замку династії драконів Нревів.

Як тільки я влаштувалася зручніше на дивані, щоб трохи відпочити, як по рації повідомили, що мене викликає начальник поїзда. Цікаво, навіщо я йому знадобилася? Адже найближчі три дні, поки проходитиме щорічний весняний бал, мені доведеться провести тут. А ось, коли свято закінчиться, я знову маю виконувати роль провідниці. Якщо тільки не станеться диво і, нарешті, не винайдуть універсальний засіб для міжпортального переміщення. Тоді всі магічні істоти зможуть подорожувати між світами, не вдаючись до допомоги поїзда. Так, як це було колись давно.

Вже підходячи до купе начальника поїзда, я зрозуміла, що там на мене чекає дехто інший…