Глава 18

Отже, два доручені спецзавдання вже виконано. Залишилося непомітно підкласти камінь для прослуховування в купе номер сім у дванадцятому вагоні. Хто саме їде в цьому купе - мені невідомо, але у колеги-провідниці мені вдалося дізнатися, що подорожує в ньому дуже солідний гном, швидше за все, якась шишка, адже поводиться він дуже вибагливо і весь час бурчить.

Крім цього, уважна провідниця встигла помітити, що живе гном за чітким розпорядком. І саме зараз він має вирушити на вечерю в вагон-ресторан та пробуде в ньому рівно тридцять хвилин. Тільки-но вона встигла мені все це розповісти, як двері купе під номером сім відчинилися, а з них вийшов пухкий гном і вирушив коридором у протилежний від нас бік.  Як слід роздивитися його  я не встигла, бо сховалася в купе провідниці, щоб він мене не помітив. Дочекавшись, коли балакуча колега займеться своїми обов'язками, я підійшла до купе, яке мене цікавить і діставши з сумки артефакт-відмичку (яка здатна зламати будь-який замок так, що це буде не помітно), відчинила нею двері.

Усередині приміщення було заставлено всілякими баночками та коробочками. То тут, то там були розкидані папірці з якимись записами. У результаті я зробила висновок, що тут подорожуєте якийсь вчений. Я швидко почала оглядатися на всі боки, щоб визначити куди краще сховати камінь для прослуховування. Спочатку кинула погляд на торшер, що стояв у кутку, але потім згадала, що при близькому контакті зі світлом камінь може спотворити звук і тоді те, про що тут будуть  говорити стане нерозбірливим, а завдання стоїть прямо протилежне. Потім виникла ідея покласти артефакт під плінтус, але після цього він, швидше за все, випиратиме і це буде помітно - теж не підходить.

 І тут мій погляд зачепився за картину на стіні на якій зображені: гори під час заходу сонця. А ось це - те, що треба! Візьму приклад з гномів, скориставшись їх методом: "Якщо хочеш щось сховати – поклади це на видне місце". Я взяла камінь, що підслуховує, який дуже доречно має червоний колір і за допомогою маленького молотка подрібнила його (адже інструкція з використання даного артефакту не забороняє цього), а потім намастила намальоване на картині сонце клейкою речовиною і присипала його зверху кам'яним пилом. Вийшло дуже натурально, ніби картина так виглядала спочатку. Як тільки я повісила її на місце, за дверима почувся здивований голос провідниці:

- Щось ви сьогодні раніше звичайного! Так швидко повечеряли?

У відповідь пролунав чийсь роздратований голос:

- Якої там повечеряв! Ресторан зачинено! Щось там трапилося з буфетницею: чи то захворіла, чи ще щось, а замінити її нікому.

- То пішли б в інший вагон-ресторан, - запропонувала провідниця.

- Ще чого! Я вже звик ходити саме в цей ресторан, тож в інший йти не збираюся! Так що, принеси мені чаю з булочками прямо в моє купе.

Так, ситуація! Не треба мати багато розуму, щоб зробити висновок – це повертається господар купе, в якому я зараз перебуваю. Добре ще, що в цей момент мене ніхто не бачить, бо поводжусь я не зовсім так, як личить співробітнику спецслужби, а саме: метушусь в паніці по купе, не знаючи куди мені подітися, а звуки кроків гнома все наближаються.

"Так, агенте Сяйв, відставити паніку!" - подумки наказала я сама собі й почала шукати спосіб, як звідси вибратися. Величезною спокусою, звичайно ж, було бажання скористатися перснем-порталом, який мені дав дядько Вернер. За допомогою цього персня, я зараз же зможу переміститися до іншого магічного світу. Проте я не думаю, що це та сама екстрена ситуація, коли варто його застосовувати, адже дядько казав, що ним слід скористатися тільки якщо мені загрожуватиме серйозна небезпека. А зараз я ризикую лише зганьбитися, проваливши спецоперацію. Тож, ця ідея відпадає.

І тут, глянувши на вікно купе, я подумки стукнула себе по лобі. Чому я одразу про це не подумала? Не дивлячись на те, що за вікном ось-ось почнеться дощ, я тихо його відчинила та вилізла на дах вагона, а потім так само тихо зачинила вікно з іншого боку.

Як тільки я опинилася на даху вагона, почався сильний дощ. Таке враження, що він тільки й чекав, поки я опинюся зовні, щоб намочити мене аж до нитки. Акуратно пройшовши мокрими дахами кількох вагонів, я спустилася в тамбур одного з них. Як тільки я опинилася всередині, то довкола мене відразу ж утворилася величезна калюжа.

Мокра, але задоволена тим, що доручену мені спецоперацію, я таки виконала, я вирушила у бік вагона, де знаходиться моє купе. Але не встигла я зробити й кількох кроків, як двері одного з купе відчинилися і рука, що висунулась звідти, затягла мене всередину...