Глава 10

Я слухняно йду коридорами слідом за начальницею і вже на півдорозі розумію, що ми прямуємо до кабінету мого дядька. Відчинивши двері приймальні, Ельза Вейронокс прямо з порога промовила:

- Ми до Вернера Арвіда по терміновій справі!

Нейя, як завжди, перебуваючи в стані поблажливої ​​переваги над усіма, хто її оточує, глянувши на мою начальницю, відповіла:

– Вернер просив його не турбувати.

За той недовгий час, що знаю Ельзу Вейронокс, я встигла її вивчити, й з упевненістю можу сказати, що через якусь нісенітницю вона не стала б турбувати керівництво. Дивно, що Нейя й сама цього не розуміє.

- Послухай, люба, якщо я говорю, що це терміново, то значить так воно і є! Тому візьми слухавку та повідом Голові СМР цю інформацію, будь ласка, - вбивчо спокійним голосом промовила Ельза.

Але те, як прозвучали слова «люба» і «будь ласка», змусило мене відійти від відьми на крок назад, адже вона явно витратила всі запаси свого терпіння.
Але схоже, що інстинкт самозбереження ельфам взагалі не притаманний, оскільки секретар, витримавши важкий погляд начальника кадрів, сказала:

- Він зайнятий і просив його не турбувати.

Ні, ну це Нейя даремно! Видно ж, що відьма і так уже щосили тримає себе в руках. Але всякому терпінню приходить кінець... Ельза Вейронокс, не перериваючи зорового контакту з ельфійкою, як ні в чому не бувало, скориставшись телекінезом, перенесла повітрям селектор до себе в руки й натиснувши на кнопку, промовила:

- Вернере, це Ельза Вейронокс. У мене дуже термінова справа до Вас! Дозвольте зайти?

- Так, звичайно, - пролунало у відповідь.

Я ледве стримувала себе, щоб не розсміятися вголос від виразу обличчя Нейї, яка в цей момент від обурення не знала, що сказати та лише хапала ротом повітря, як риба, що викинута на берег.

- Ходімо, Айнур, на нас чекають, - зробивши контрольний постріл, сказала Ельза і силою думки поставила селектор на місце.

Коли ми опинилися в кабінеті дядька, то при першому погляді на нього я злякалася. Ніколи раніше не бачила його в такому стані: втомленим та змученим. Зараз його стіл нагадує моє робоче місце: він теж завалений стосами різних паперів. Але, як тільки він побачив нас з Ельзою, моментально прийняв образ стійкого і непорушного Голови Служби міжпортальної розвідки:
– Вітаю! Радий бачити. Що привело вас до мене?

- Вибачте за те, що потурбували, Вернере, і за те, що довелося прориватися оминаючи вашого «чарівного» секретаря, але справа не терпить зволікань!

- Я вас слухаю, - сказав дядько, жестом руки пропонуючи нам сісти.

- Річ у тому, що одна із провідниць міжпортального поїзда зібралася в декрет і, як Ви розумієте, у нас знову з'являється вакансія. Але вся проблема в тому, що ми не встигнемо завербувати нового агента за такий короткий час, - як на духу виклала відьма всі обставини справи.

Дядько уважно слухав Ельзу, задумливо потираючи своє підборіддя.

- Ну що ж, ситуація непроста, але у Вас вже є ідея, як вийти з цього положення. Я правий? – кинувши швидкоплинний погляд на мене, промовив дядько.
- Безперечно! Пропоную на роль провідниці-зв'язного для агента Аметис на час подорожі у світ драконів призначити агента Сяйв. Вона вже має досвід роботи провідницею, тому я впевнена, що вона впорається з цим завданням.

Ой, невже мені доручать таку відповідальну місію? Я про таке навіть і думати не сміла, бувши впевненою, що робота у відділі кадрів СМР – це межа мрій для мене.

- Ваша пропозиція цілком логічна, Ельзо, але мені треба над цим подумати..., - уважно дивлячись на мене промовив дядько.

- Ваше право, Вернере, але часу у нас дуже мало! Їй ще потрібно буде пройти підготовку, тому дуже прошу: не затягуйте з рішенням! Ми можемо бути вільними? - запитала відьма за нас двох.

- Можете йти, Ельзо, а агента Сяйв, я затримаю ненадовго, – промовив дядько.
- Ваше право, - повторилася моя начальниця і покинула кабінет.