Глава 8

Залишившись у купе одна, я із завмиранням серця намагалася почути, що відбувається за стіною в сусідньому купе. І вкотре засмутилася від того, що через браслет, який блокує мою вовчицю, я зараз позбавлена ​​загостреного слуху, інакше я могла б чути навіть подих Ігоря уві сні.
Хоча спокійно спати йому сьогодні доведеться недовго... Далі за сценарієм, після того, як він ляже спати, йому прийде повістка наступного змісту:

«СМР»
Повістка

Пасажиру швидкісного поїзда під номером 3456 (з третього купе), негайно прибути до приймальні Головної контори СМР, скориставшись міжпортальним коридором – дзеркалом.

Форма одягу: чорна службова форма для міжпортального переміщення та виконання спецзавдань.

Начальник відділу кадрів СМР    підпис   Е. Вейронокс

Роздумуючи над цим, я якраз почула, як портал-дзеркало в четвертому купе задзюрчало немов водоспад, окликаючи тим самим Ігоря до себе. Не витримавши, я все-таки відчинила трохи двері, щоб побачити в лужку, що ж відбуватиметься далі. Хвилини через дві двері сусіднього купе повільно відчинилися і в коридорі з'явився Ігор: він наче сновида попрямував до четвертого купе і вже через секунду зник за його дверима. Далі він виявить в ящику старовинного секретера повістку і поряд з ним приготовану для нього службову форму: елегантний чорний оксамитовий костюм-трійку, з-під жилета якого виглядає білосніжна сорочка з високим коміром, до якого приколота брошка-камея з червоною окантовкою по краях. Такі брошки тільки в агентів Управління внутрішньої безпеки СМР. А Ігор має проходити службу саме в цьому Управлінні й за іронією долі керівником цього підрозділу є мій батько.

Почекавши ще десять хвилин, я тихенько підійшла до четвертого купе і приклала до його дверей вухо: тиша, навіть портал перестав видавати характерний для нього звук води, що дзюрчить. Прочинивши двері, я побачила, що всередині нікого немає і тільки на дивані лежить спортивний костюм Ігоря. Ну все, тепер в Ігоря назад дороги вже немає, адже він остаточно та безповоротно стає агентом Служби міжпортальної розвідки.

Після цього я повернулася в купе провідника і почала чекати повернення своєї начальниці. Як не дивно, але вона повернулася досить швидко, хоча зазвичай потрібен час, щоб переконати людей у ​​тому, що вони не сплять і те, що з ними відбувається - це насправді. Тому моє перше запитання при появі Ельзи Вейронокс: «Чому так швидко?», абсолютно її не збентежив.