Глава 7

Вагон-ресторан заповнений наполовину і вільних місць ще достатньо, але зайшовши до приміщення Ельза Вейррнокс (в людському світі вона представляється Луїзою Василівною) відразу попрямувала до столика, за яким сидить Ігор.

- Юначе, Ви не будете проти, якщо я складу вам компанію? Вкрай не люблю приймати їжу на самоті.

- Сідайте, будь ласка, - без вагань відповів Ігор.

- Дякую!

А далі все за стандартною схемою: відьма просить допомогти розгадати їй кросворди та ребуси. А насправді ці завдання являються тестами, за допомогою яких начальник кадрів міжпортальної розвідки вирішує: чи підходить кандидат для проходження служби, чи ні.

Протягом години Ельза Вейронокс екзаменувала Ігоря з усією пристрастю, а він, навіть оком не моргнувши, абсолютно спокійно відповідав на всі її запитання.
І ось не знаю чому, але весь цей час, я сама чомусь страшенно хвилювалася. Мені дуже хочеться, щоб Ігор потрапив до Служби міжпортальної розвідки, адже тоді є ймовірність того, що ми побачимось знову.
Як тільки моя начальниця відчинила двері свого купе, перше питання, яке я їй поставила, було наступним:

- Процедуру підписання контракту сьогодні проводитимемо? - спробувала я сказати якомога спокійніше.

Але досвідчену відьму не проведеш, бо, підозріло примруживши очі, вона запитала:
- А ти чого це так хвилюєшся за цього кандидата?

- Та так просто.

- Просто, кажеш? - вимовила примружившись відьма і додала, - відчуваю, що тут щось більше, адже ні про кого іншого ти так не переймалась. Не хочу тебе засмучувати, але його серце, схоже, вже зайняте і не кимось, а агентом «Аметис».
Почувши це, я засмутилась. Звичайно, я розумію, що для мене Ігор зовсім незнайомий чоловік, але інформація про те, що йому вже хтось небайдужий, чомусь мене боляче зачепила.

- Та годі тобі! Не вішай носа, агенте «Сяйв». З перевірених джерел мені стало відомо, що цей Соколенко навряд чи матиме майбутнє з агентом «Аметис». Річ у тому, що нею зацікавився дехто з найвищого керівництва СМР, причому не просто зацікавився, там щось серйозніше... До речі, Ігор тому й опинився сьогодні в цьому поїзді - його відправили у відрядження саме для того, щоб мінімізувати їхнє спілкування з агентом «Аметис».
Ось це я розумію: зловживання службовим становищем - промайнуло у мене в голові. Але, як би егоїстично це не прозвучало, завдяки такому зловживанню у мене з'явився шанс. Мабуть, ці емоції відбилися у мене на обличчі, тому що Ельза Вейронокс сказала:

- Ну ось, зовсім інша річ! Бо просто шкода на тебе було дивитися. А тепер іди, займайся своїми обов'язками, а мені треба підготуватися до наступного етапу вербування. Діятимемо далі за наміченим планом...
Я ствердно кивнула і вирушила виконувати роботу провідниці.
Другий етап вербування полягає у створенні умов, за яких кандидат має підписати контракт на проходження служби у СМР. Проте сьогодні не зовсім стандартна ситуація, враховуючи, що ми знаходимося в поїзді, який рухається. Зазвичай, коли ми з Ельзою Вейронокс грали роль страхових агентів або рієлторів, підсунути кандидату на підпис контракт не становило жодних труднощів. А ось як пояснити людині, яка їде потягом, що їй потрібно підписувати ще якісь документи?

Але! Для досвідченого начальника кадрів міжпортальної розвідки не існує задач, що не піддаються розв'язанню. Тому сьогодні вночі Ельза Вейронокс гратиме роль дами, якій раптом серед ночі захотілося скласти заповіт, бо вона вирішила, що дні її добігають кінця. А для того, щоб заповіт мав юридичну силу, його має засвідчити начальник поїзда як посадова особа у присутності двох свідків.

І ось настав відповідальний момент. Спочатку я по радіозв'язку викликала начальника поїзда. А ось тепер стукаю у двері купе, в якому знаходиться Ігор.

Двері відчинилися практично відразу, а у дверному отворі - ВІН. А я знову, як і вранці, втратила дар мовлення та не можу згадати навіщо взагалі прийшла.
- Чим зобов'язаний? - спитав Ігор, уважно розглядаючи мене.
- Вибачте за те, що довелось Вас потурбувати, - почала я, нарешті, підібравши слова і продовжила, - пасажирка із сусіднього купе просить нас із Вами до неї зайти. У неї там якась дуже важлива ​​справа.

- Добре. Тільки куртку вдягну…

Завдяки тому, що на ньому зараз одягнена тільки футболка та спортивні штани, я ще раз переконалася в тому, що Ігор справді дуже схожий на перевертня, адже тільки у своєму світі мені доводилося бачити настільки фізично розвиненого чоловіка.

Накинувши на себе спортивну куртку, Ігор пішов за мною в купе до Ельзи Вейронокс, а точніше до Луїзи Василівни. Як тільки ми опинилися всередині,  до нас приєднався і начальник поїзда, якого звати - Сергій Васильович.
Ну що треба сказати - сьогодні моя начальниця в ударі! Настільки натурально вдавати з себе хвору, далеко не кожен зможе. Навіть я повірила в те, що вона погано почувається. Після нашої появи вона ледве розплющила свої очі й сумно глянувши в наш бік, промовила:
- Мої любі, у мене є до вас прохання…- пауза, - мене мучить погане передчуття, - тяжке зітхання, - у зв'язку з цим, я хотіла б зараз скласти заповіт… Який Ви, - дивлячись на начальника поїзда, - завірите як посадова особа. А ви, - дивлячись на нас з Ігорем, - підпишете як свідки.

Повисла безмовна пауза. Начальник поїзда, наче не з лякливих, але видно, що захвилювався, мабуть, не часто на залізниці такі випадки трапляються. Першим опритомнів Ігор. Він намагаючись розрядити обстановку, підбадьорливо промовив: