Глава 6

- Добрий день!

Почула я приємний чоловічий голос поруч із собою, а потім побачила, кому він належить... Причому спочатку я побачила обличчя Соколенка Ігоря на першій сторінці його паспорта. Зображення мене настільки вразило, що я не одразу зрозуміла, що він до мене вже вдруге звертається:

- Із документами щось не так?

Насилу відірвавши свій погляд від паспорта я, нарешті, подивилася на його власника і зрозуміла, що в житті він ще кращий. На високий лоб чоловіка впали кілька неслухняних світло-русявих пасом, що надає його образу деякої безтурботності, але високі вилиці та вольове підборіддя говорять про те, що ця безтурботність може бути оманливою. Очі в Ігоря неповторного небесного відтінку, вони так і приковують до себе погляд. Мабуть, я надто довго його розглядала, бо він не витримавши, з посмішкою спитав:

- Що, не схожий?

Його питання мене протверезило і я, нарешті, згадала, що вмію розмовляти:

- Ні, все гаразд. Можете проходити – купе номер три.

- Дякую, - відповів Ігор, забираючи паспорт з моїх рук.

І тільки він зібрався поставити ногу на сходинку, як його гукнула моя начальниця:
- Юначе, не допоможете занести у вагон моє дзеркало? Це дуже цінна річ і якщо носій упустить його, а він неодмінно його упустить, то все життя буде працювати на відшкодування збитку.

- Без проблем, - сказав Ігор.

Після цього він навіть не знімаючи свою сумку з плеча, підхопив величезне дзеркало та вже на сходах уточнив:

- А в яке купе нести?

- У четверте, любий, у четверте... - відповіла моя начальниця.
А коли Ігор зник у вагоні, відьма дістала зі своєї сумки палітурку і почала робити в ній позначки:

- Ну що ж, фізична підготовка на відмінному рівні: 10 балів із 10. Дуже добре! -  киваючи головою, сказала Ельза, а потім подивившись на мене, додала. - Він, до речі, дуже схожий на одного з вас. Ну просто викапаний вовк-перевертень!

Я й сама це помітила - подумала я про себе.      

- От тільки, ти чого так знітилася? Тобі начебто не звикати, адже у вас там усі такі, - сказала начальниця, помітивши мій розгублений вигляд.

На що я лише знизала плечима. Бо й сама не можу пояснити своєї дивної реакції на цього чоловіка. Тим більше Ельза Вейронокс має рацію: у світі перевертнів усі чоловіки виглядають, як цей Ігор – приголомшливо красивими. Але раніше мене це не зачіпало, чому ж мене так вразив цей хлопець? Може це так дивно проявляється ностальгія по рідних краях? Адже я вже понад місяць не була вдома. Напевно так і є. Вирішивши, що вся справа саме в цьому, я піднялася у вагон, бо поїзд повинен ось-ось рушити.

Далі мені належало рознести постільну білизну по купе й уточнити у кого які побажання щодо обіду та вечері. І щоразу при відвідуванні каюти Ігоря мене охоплювало дивне хвилювання. Він же, навпаки, не звертав на мене особливої ​​уваги.

Мені вдалося з'ясувати, що обідати він планує у вагоні-ресторані. Ця новина дуже потішила мою начальницю, бо якби Ігор не збирався цього робити, тоді їй довелося б напроситися в гості до нього в купе, або ж запросити його до себе.
Річ у тім, що перш ніж завербувати людину до лав розвідників Служби міжпортальної розвідки, Ельза Вейронокс, як начальник відділу кадрів, завжди тестує потенційних агентів. Під час тестування перевіряється: пам'ять кандидата, рівень його логічного та невербального мислення, стресостійкість, фізична підготовка та багато іншого. Залік з фізпідготовки Ігор вже здав, тепер він має вразити начальника кадрів СМР своїми розумовими здібностями.

Саме для того, щоб провести тестування, Ельза Вейронокс вирушила у вагон-ресторан за Ігорем. Мені, звичайно, неймовірно цікаво, як усе проходитиме, тому я тихенько примостилася біля дверей, які ведуть на кухню і в маленьке віконце спостерігаю за тим, що відбувається.