Глава 5

Ельза Вейронокс дуже детально пояснила, що і в якій послідовності мені належить зробити, а, як тільки всі вказівки були віддані - я вирушила їх виконувати.
Насамперед я мала відвідати архів і ознайомитися з теорією. Відшукавши в лабіринті коридорів двері з вивіскою «Архів» та постукавши в них, я увійшла до приміщення, де зберігається просто неймовірна кількість книг. Роззявивши рота, я розглядала всі ці підручники й навіть не відразу помітила, що тут ще хтось є.

Правду кажучи, рудоволоса відьма-архіваріус, що завідує всіма цими багатствами, теж не звертала на мене ніякої уваги.
Сидячи за своїм столом і підперши рукою підборіддя, вона захоплено щось читала, при цьому сторінки перегорталися самі собою, вона до них навіть не торкалася.
Так тривало хвилину, дві… Зрештою, зрозумівши, що я так можу тут довго простояти, вирішила кашлянути, щоб позначити свою присутність.
Відьма незворушно дочитала до кінця сторінки, а потім, піднявши очі на мене, запитала:

- Ти в нас хто?

Тільки я хотіла відкрити рота, щоб представитися, як мене обірвали:

- Стривай, стривай… Дай-но сама вгадаю...

І архіваріус, придивившись до мене уважніше, впевнено сказала:

- Ти – дочка Дернера Арвіда і, відповідно, племінниця Вернера Арвіда.

Цікаво, звідки вона дізналася? Зовні я зовсім не схожа на дядька. Ааа… Вона, мабуть, бачила мій портрет у нього на робочому столі.

- Так, але сюди я прийшла, як агент Сяйв, щоб ознайомитись із теорією, - вирішила я зазначити. Не хочеться, щоб тут мене сприймали виключно, як родичку Голови СМР.

- З теорією, кажеш? Ну давай свій список... – вимовила відьма.

І я віддала їй список книг, який мені продиктувала Ельза Вейронокс. Рудоволосий архіваріус зникла за книжковими стендами та через десять хвилин переді мною на столі виросла гора талмудів, які мені доведеться вивчити. І я взялася за справу...

Багато чого з того, про що я читала, я вже знала: про те, що після завершення багатовікової війни між п'ятьма магічними світами (гномів, відьом, перевертнів, ельфів та драконів) було ухвалено рішення тимчасово закрити кордони для відновлення магічних балансів, але, коли спробували відновити зв'язок між світами – нічого не вийшло. Тепер для того, щоб мешканцям одного зі світів потрапити до іншого доводиться користуватися міжпортальними коридорами – дзеркалами. Їх лише одинадцять: по одному у кожному з п'яти магічних світів; п’ять екземплярів у людському світі; і ще одне дзеркало є у Головній конторі СМР. Але користуватися ними можна лише в екстрених випадках, тому що кожне переміщення потребує великих енергетичних витрат. Приблизно сто років тому керівництво СМР вирішило провести експеримент: з метою економії магічних ресурсів через міжпортальний коридор пропустили людину. Досвід пройшов успішно – людина не просто вижила, виявилося, що для її переміщення знадобилася мінімальна кількість магічної енергії. З того часу СМР вербує людей для виконання ними різноманітних завдань: збір інформації, передача послань у філії СМР та багато іншого. До речі, у посібнику для агентів-початківців я знову натрапила на зображення агента Аметис. Під ним були перераховані проведені нею успішні спецоперації, зокрема: у світі гномів їй вдалося виграти кубок олімпіади гномів; у світі відьом – розшукати давно вкрадений з Муніципалітету перстень заклинань; ну і, звичайно, роздобути амулет місячних птахів у світі перевертнів. Читаючи про досягнення агента Аметис, я перейнялася до неї симпатією і навіть більше… Мені захотілося стати схожою на неї, досягти позитивних результатів в роботі і перестати бути просто племінницею Голови СМР та донькою начальника Управління внутрішньої безпеки СМР.

Закінчивши вивчати теорію, я вирушила на склад артефактів, щоб отримати два браслети: один для міжпортального переміщення, а другий, який блокуватиме мою здатність обертатися вовчицею. Такі браслети видають агентам-початківцям, щоб вони, потрапивши у світ людей неконтрольовано не обернулися у вовка. Агенти зі стажем уміють стримувати оборот і їм такий браслет не потрібен.

Опинившись на складі, я постукала по прилавку, щоб до мене хтось вийшов. Тим більше по запаху я вже визначила, що тут окрім мене, є ще один вовк. Причому не з Північної зграї, адже своїх я би впізнала.
За кілька хвилин переді мною з'явилася Ірма – вовчиця із Західної зграї. До речі, наші клани не дуже дружать, але видимість мирних відносин ми намагаємося підтримувати. Ну, або удаємо, що підтримуємо.

- Айнур, яким вітром тебе сюди занесло? - промовила Ірма, щиро здивувавшись, побачивши мене. І не без сарказму уточнила, - невже тебе нарешті випустили за межі вашого селища?

- Як бачиш, - відповіла я якомога спокійніше.

- Що тебе привело до мене? - діловим тоном поцікавилась вона.

- Мені необхідно отримати: браслет для міжпортальних переміщень та браслет, який блокуватиме вовчицю.

- Для міжпортальних переміщень?! - верескнула вона, а потім уточнила.  - Тобі?! Ти що, стала агентом СМР? - спитала Ірма, ледве приховуючи заздрісні нотки в голосі.

- Так, я допомагатиму Ельзі Вейронокс.

- Ааа... То тебе в кадри призначили. Ну тоді, все ясно, - знову відновивши самовладання і зловтіху, промовила Ірма, а потім додала. - На тебе чекає непильна і тиха робота з папірцями.

-Можливо... А в тебе тут, як я бачу, навпаки «несумно» - не знаєш чого й чекати наступної хвилини…- все-таки не втрималася і я від шпильки у відповідь.