Глава 4

Через декілька секунд я вже стояла з іншого боку дзеркала в крихітній кімнатці. Озирнувшись назад, я побачила Баята на тлі засніжених гір, а через кілька миттєвостей поверхня дзеркала вже відображала лише мене.

У центрі кімнати стоїть манекен, а на нього одягнуто чорний оксамитовий костюм, який складається з:  приталеного піджака, штанів та шифонової блузи зі стійкою жабо. Обернувшись у людину, я приміряла на себе форму і знову глянула на своє відображення. Ніби виглядаю я так само, як і раніше, а саме: невисокого зросту; з довгим білявим волоссям, що відливає сріблом; дрібними рисами обличчя та виразними блакитними очима. Але щось в мені все ж таки змінилося, тільки що? Я довго розглядала себе у дзеркалі, але так і не знайшла відповіді на це запитання.

Відчинивши єдині двері в цьому приміщенні, я опинилась у довгому коридорі без вікон, але з безліччю дверей. Прямо навпроти дверей, поріг яких я переступила, стоїть платинова довговолоса блондинка. Схрестивши руки на грудях, вона нетерпляче постукує ногою по підлозі.

- Запізнюєшся! - дивлячись на мене з докором, каже вона.

- Вибачте, - єдине, що змогла вимовити я їй у відповідь.

- Гаразд, ходімо! Вернер уже чекає на тебе… - сказала білявка і розвернувшись на підборах, пішла по коридору.

Я, звичайно, здогадалася, що це еліфійка Нея – секретар мого дядька. Він неодноразово згадував про неї під час розмов. Раніше мені не доводилось бачити живого ельфа, але я багато про них читала. І можу сказати, що Нея виявилася саме такою, якою ельфів описують у книгах, а саме: як надзвичайно красивих, але пихатих магічних істот.

Поки йшла по п'ятах за секретарем дядька прийшла трохи до тями й почала озиратися на всі боки. На стінах розвішено картини із зображеннями видатних розвідників, які колись проходили тут службу, або є чинними агентами. Побіжно розглядаючи численні портрети, мій погляд зачепився за знайоме обличчя: з картини на мене дивиться усміхнена дівчина з довгим чорним волоссям і очима кольору аметисту. Я впізнала її одразу – це агент «Аметис», саме завдяки кольору своїх очей вона отримала такий позивний.

- Не відволікайся! - з незадоволеними нотками в голосі вигукнула ельфійка, побачивши, що я зупинилася біля стіни з портретами.

Кинувши останній погляд на розвідницю, яка нещодавно відвідувала світ перевертнів, щоб роздобути амулет місячних птахів, я знову пішла за Неєю.
Мені вже почало здаватися, що коридор, яким ми йдемо, нескінченний. Ідучи за ельфійкою, я чесно намагалася більше ні на що не відволікатися, але, коли за одним із численних поворотів нам на зустріч вийшов гном – я не втрималася і проводжаючи його поглядом просто непристойно розглядала. Та так захопилася цією справою, що врізалася в спину секретарки, яка йшла попереду мене.

- Ой, вибачте. - винувато сказала я.

Ельфійка зміряла мене обуреним поглядом, але промовчала, хоча було видно, що їй дуже хотілося висловитися. Це мені просто пощастило, що я племінниця її шефа. Якби не ця обставина, то вона зі мною так би не возилася . Після цього інциденту я намагалася дотримуватися дистанції й ми, нарешті, дісталися різьблених дверей темно-зеленого кольору з красивою позолоченою ручкою. На дверях висить табличка із написом: «Приймальня». Як тільки ми з Неєю переступили поріг кабінету, вона поспішила доповісти дядькові про мій прихід. Натиснувши кнопку на селекторі, вона сказала:
- Вернере, до Вас ваша племінниця.

- Нехай заходить...

Почувши до болю рідний голос, я поспішила відчинити двері до кабінету дядька. А побачивши його за робочим столом з купою документів – трохи розгубилася. Все ж таки я звикла бачити його за інших обставин.
Як тільки двері за мною зачинились, дядько підняв на мене свій погляд.

- Привіт, люба! - промовив він і підійшовши до мене, обійняв за плечі та поцілував.

- Радий тебе бачити! Проходь, сідай.

Він дочекався поки я сяду на стілець навпроти нього, а потім спитав:

- Як батько?

- Було видно, що дуже переймається, відпускаючи мене сьогодні. Але тримався молодцем, - відповіла я, сідаючи навпроти дядька.

- Він у тебе, дійсно, молодець.

- Знаю, - підтвердила я.

- Ну що ж, почнемо?

- Почнемо…- переконливо кивнувши, сказала я.

- Зараз я познайомлю тебе із начальником відділу кадрів. Ти йдеш до неї у підпорядкування.
Я ніяк не встигла відреагувати на цю новину, бо з селектора почувся голос секретаря:
- Вернере, до Вас Ельза Вейронокс…

-  А ось і вона, -  сказав дядько і звернувся до секретаря. -  Хай заходить...

Менш ніж за хвилину до кабінету зайшла ефектна жінка невисокого зросту та пишної статі. На ній одягнені: оксамитовий костюм глибокого темно-зеленого кольору; біла блуза з воланами, до коміра якої традиційно приколота брошка-камея. Її яскраво-руде волосся укладене в строгу зачіску, а окуляри котячої форми із загостреними до верху кутами роблять її діловий образ злегка зухвалим.

- Ну що, знайомся, Айнур, це твій безпосередній керівник Ельза Вейронокс - начальник відділу кадрів та спадкова відьма.

- Вітаю! - сказала вона, киваючи дядькові і відразу перемикнула всю свою увагу на мене.