Сяйлива півонія
Сяйлива півонія
Сяйлива півонія вранці цвіла,
Купалась у сонці, співала джмелям.
Її пелюстки, як рожеве скло,
Відблискували всі небесні поля.
Вона — наче ранок: безжурна, ясна,
У серці — весна, у душі — лиш красна.
Та вечір зійшов, і в тіні лози
Вона зустріла — нічний жахозір.
Той був мов легенда: мовчазний,
З очима, де ховалися сни.
Його пелюстки — як оксамит,
Темніші за ніч, що до серця притьмом.
Він мовив їй шепотом вітру старого:
"У світлі ти гарна, та в тьмі — справжня мрія".
І півонія, ніжна, забула про Бога,
Пішла за ним... й не зчулась, як зникла надія.
Бо темна квітка — несе лиш печаль,
В нім холод і тиша, і чорна спіраль.
Він зник до світанку — мов дим у повітрі,
А півонія згасла... у першому світлі.
І сонце зійшло — та її вже нема,
Лиш тінь на траві і сльоза, мов зима.
Бо серце, що вірило у нічне диво,
Згоріло, мов свічка — яскраво й наївно.
Відредаговано: 15.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
