23. Промінь світла.

Він відповів на дзвінок та почув у слухавці голос Іскандера.

-Ти іще у Чарахкалі?

-Так, а що?

Співрозмовник, здається, трохи зніяковів.

-Ми тут Андрію екскурсію влаштували, як і обіцяли… Але зараз Іраді теж до Чарахкали треба. Якщо ми разом приїдемо, а ви там зустрінетеся?

Влад на секунду замислився. Здається, справи він закінчив, а побути зайвий раз із сином – завжди добре.

-Давай! Ми тоді тут затримаємося. А коли будете під’їздити – зателефонуй, домовимося, де зустрінемось. Добре, до побачення, в мене тут другий телефон дзвонить.

Він розірвав зв’язок та дістав з іншої кишені другий айфон. Чути його сигнал було дивно, у цей апарат було вставлено українську сім-картку. Тим більше дивно було побачити тут, на площі біля адміністрації голови Каластану, хто телефонує. Там значилося: «Віктор Полинний». Той самий керівник оперативної групи з СБУ. Цікаво, подумав Влад, чи знають російські спецслужби, чий це номер, та чи прослуховують його зараз? Але Полинний не став би телефонувати без потреби, знаючи, де він зараз знаходиться, а тому слід було відповісти на дзвінок. Може, розповість про те, як просувається справа про українську частину організації з торгівлі людьми?

Виявилося, що розповісти він хотів про інше.

-Пам’ятаєте, я казав, що можуть бути добрі новини? – спитав Полинний. – Хоча, як сказати… Вам щось кажуть такі імена – Павлов Роман Дмитрович та Козубенко Катерина Вітольдівна?

-Так, - відповів Влад, відчуваючи, ніби по спині розливається крижана вода. – А що?

-Вони затримані за підозрою у вбивстві Злати Талаєвої. Поліція зараз їх перевіряє … у справі про замах на вашу подругу. Пам’ятаєте, ви нам називали прізвисько – Колотушка? Ми цього кадра встановили. А він назвав замовника, - цей Павлов думав, що той його не знає… А виявилося, виконавець – спритний тип, зміг дізнатися. Та його здав…

-Це мені зрозуміло … але яким боком тут Катя? – спитав Влад, зробивши механічно крок убік від Марьям, хоча навряд чи міг би побоюватися, що та буде ображатися чи ревнувати… Але це була підсвідома реакція. Навіть в нього були людські слабкості.

-Як це яким? – здивувався оперативник. – Якраз вона й була зацікавлена, щоб ви отримали цю спадщину! Гадала, що … допоможе вам витрачати гроші. Так ми вважаємо. Але не вигоріло, тож, вона й була тепер із цим Павловим… Ви розумієте, що це означає? Вам пощастило, якби ви із нею таки одружилися, а вона сама на допиті сказала, що були такі плани… Довго б не прожили.

-Але … цього не може бути. – Влад замислився на секунду, а потім у його голові ніби щось клацнуло. – Катя сама образила мене так, що … я відразу пішов. І було це вже після того, як вбили Злату. Якби вона … намагалася зробити те, про що ви кажете, - до речі, звідкіля б вона взагалі про Злату дізналася, якщо не знав я? – тоді цього точно б не робила. Зберігала б стосунки… Вона не дурна!

-Нерви підвели. – Здавалося, Влад бачив, як на іншому кінці каналу зв’язку оперативник знизує плечима. – А от як дізналися – треба встановити. Працюємо. Здається, в цього Павлова у Росії свої джерела. Хоча, якщо це – звичайне вбивство з корисливих мотивів, ми цю справу будемо передавати до поліції… Але спочатку відпрацюємо цей … міжнародний аспект.

-Хоча б мене вже не підозрюєте? – Іншого разу Влад спитав би це з посмішкою, але зараз посміхатися не міг.

-А хто вас підозрював? Ви в нас – потерпілий, - незворушно відповів Полинний. Це, мабуть, звичка оперативника, - тримати співрозмовника за дурня, подумав Влад. Але про те, що не підозрюють, - навряд чи бреше. Інакше просто не став би розповідати, тим більше – телефоном. А може, й це він зробив не просто так? Слідчий вручив повідомлення про підозру, суд Ромчика та Катю заарештував, а Полинного щось не влаштовує? Тому й телефонує, знаючи, що він, Влад, зараз у Росії, у Каластані. Сподівається, що йому запропонують іншу версію?

-Мені треба трохи подумати … та дещо дізнатися. Я так гадаю … ви помиляєтеся, - сказав Влад.

-Ну, поки що так рухається справа… - Точно, оперативника не влаштовує версія слідчого. Іншого висновку з підбору слів та тону, яким їх було сказано, зробити не можна було.

-Я вам зателефоную. – Влад розірвав зв’язок. Марьям подивилася на його обличчя та спитала:

-Що сталося?              

-Здається, ми в усьому помилилися… А тепер помиляються там, у Києві. Принаймні, одну невинну людину вже заарештували,  – сказав Влад, знову рушаючи до «Мерседеса», що чекав на стоянці. Він коротко переповів почуте від Полинного. Марьям спитала:

-Це ти … про колишню наречену? Вважаєш, вона ні при чому?

-Не тому, що вона колишня… А тому, що, якби це була вона, - не образила б мене так, що ми відразу розлучилися… А ти що, ревнуєш? – допитливо подивився на подругу Влад.