22. Картинка, яку показали.

 Наступний після операції день в усіх був різний.

Тимофій Недобоженко звикав до перетворення з тюремника на ув’язненого, - каластанський суддя миттєво санкціонував арешт. Мансур Ільясов, Олександр Пивоваров та команда слідчих працювали із затриманими, - їх було багато. Недобоженко «здав» усіх, кого знав, іще дорогою до Каластану. Частина оперативників та слідчих залишилися у Южанську, щоб продовжувати «зачистку» за допомоги спецпідрозділів з Чарахкали та Грозного. Для звичайних мешканців столиці краю різниці між ними все одно не було.

Влад, Марьям та Андрій просто відпочивали у хасанкалінському будинку. Навіть водія на цей день відпустили, - Влад сказав йому їхати додому.

-Мені ще машину треба поставити у гараж, - сказав ввечері змучений довгою дорогою Муса.

-Ти у власному будинку живеш?

-Звичайно.

-Тоді їдь додому, поставиш машину в себе у дворі. Якщо хтось на роботі щось скаже, - кажи, це я наказав. Тільки дивись, щоб не вкрали. – Обидва знали, що угони машин у Каластані були надзвичайною рідкістю. Вдячний Муса поїхав відсипатися.

Андрію було цікаво. Він вперше опинився на Кавказі, - та взагалі у горах. Та й у такому розкішному будинку раніше не жив. Й аж три автомобілі надворі. Щоправда, тато зараз водити не може, та й вони усі стомилися. Але завтра, - він попросив, а інші погодилися, - вони поїдуть подивитися місто. Іскандер, - як виявилося, брат Марьям, - обіцяв багато чого показати. А поки що йому теж треба було відпочити. Але найголовніше, - тато поряд… Хоча йому й треба буде завтра поїхати у справах…

А в Тетяни повинні були бути насичені день та ніч. Насправді, вони із Євою встигли навіть поспати кілька годин, коли повернулися на базу відпочинку. Але сьогодні Тетяна повинна була переїздити до квартири, яку зняли для неї. Перший місяць оренди оплачував фонд, де працювали Настя та Альфія. (Насправді, гроші на це дав Влад, слушно вважаючи, що прямої допомоги Тетяна не прийме. Він гадав, що це найменше, що він міг для Тетяни зробити.) А от із переїздом повинна була допомогти Наталя. Альфії, а тим більше Насті, теж треба було відпочити. Альфія залишилася вдома із чоловіком, а Настя вирішила на кілька днів оселитися у тому ж котеджі у горах. Єва погодилася пожити там з тиждень, поки не будуть заарештовані усі причетні до злочинів у Южанську, але потім хотіла повернутися до свого астрологічного салону, - незважаючи на їдкі жарти, здатність до яких повернулася до Насті. Єва ж твердо вирішила, поки вони тут разом, скласти їй гороскоп.

Отже, Тетяна переїздила. Якщо це так можна було назвати, бо з речей в неї були лише зміна одягу та смартфон. Добре хоча б, квартира була із меблями та усім необхідним. Та дешево, бо на околиці. А найголовніше, до місцевого телецентру, де вона повинна була розпочати працювати, - з кілометр. Можна ходити пішки. Вона поцікавилася в Альфії, чи безпечно у Чарахкалі ходити темними вулицями, - та відповіла: «Це тобі не Южанськ!». Це було важливе питання, бо працювати вона повинна була розпочинати редактором у нічну зміну. Тетяна розуміла, чому. Місцевий канал вів мовлення цілодобово, але уночі було … спокійно. Не було ані екстрених новин, ані гостей студії, якими треба було займатися. Лише слідкувати, щоб усе ішло  без пригод, щоб не порушувалася програма… Хоча за неї й замовили слово (сама Тетяна вважала, що лише дівчата з фонду, та гадки не мала, що прохання висловив іще й Влад Бурсак), але новий начальник хотів спочатку подивитися, як вона впорається у спокійній обстановці. Тетяна зітхнула, - після такого майже не виспалася, а тепер іще одну ніч не спати, - але й винуватити його не могла. Та була сповнена намірів показати, що роботу на телебаченні не забула.

Начальника звали Кемаль Атабов, або «просто Кемаль», як він просив до себе звертатися. Тут майже не вживали по батькові, це Тетяна зрозуміла відразу. І вже, коли вона повинна була через пігодини йти додому (нарешті, виспатися), він раптом увійшов до кімнати, де сиділа Тетяна зі ще кількома співробітниками.

-В нас біда! – сказав він.

-Що сталося? – спитав Максим, який працював за сусіднім столом.

-Розвозка у аварію потрапила! Усі у лікарні.

Громадський транспорт ночами не працював, тому, Тетяна вже зрозуміла це, співробітників, хто не мав власних машин, забирав у таких випадках на роботу службовий мікроавтобус. А тепер, виходить, хтось не доїде…

-Хто там був? -  спитав іще один співробітник, Назім.

-Новинники… Оля, Дмитро…

-Обидва ведучих?! – перепитав із жахом Максим.

-У тім-то й справа! – Кемаль стукнув кулаком по найближчому столу. – А випуск через п’ятнадцять хвилин!

На секунду запанувала тиша, як буває, коли усі шоковані, та ніхто не знає, що робити. Усі розуміли, що когось з ведучих, які звичайно працюють удень, просто не встигнути викликати з дому. А нікого іншого на місці не було. Чарахкала – невелике місто, та й на місцевому телеканалі працювали небагато співробітників. Раптом Максим сказав:

-От Таня казала, що колись працювала у прямому ефірі… - Вона, дійсно, сказала це три години тому, коли обговорювали якесь питання трансляції.