20. Провідна зірка.

-Що ви ще хочете від мене? – спитала Єва. – Все одно, без адвоката я нічого не скажу. А його тут немає…

Це була правда. Адвокат був хоч і за призначенням, але все-таки… Їй свого часу вистачило холоднокровності вимагати хоча б цього. Звичайно, це не допомогло ані від арешту, ані від того, що відбувалося у вісімнадцятій.

-Що з вами? – спитав слідчий, дивлячись на невелийкий синець під оком Єви. Ну, не розповідати ж йому, що під час останнього «відпрацювання», - позавчора, - йому щось не сподобалося… Дівчата потім сказали, могло бути набагато гірше. Але казати про це не можна. Усі мешканки вісімнадцятої знали, які будуть наслідки.

-А, нічого страшного… Та все ж, чого ви хочете? Без адвоката нічого не буде.

Двері кабінету відчинилися, до нього увійшли дві дівчини. Навіщо? Поняті? Слідчий хоче зробити якесь освідування? Чому? А той раптово посміхнувся:

-Для того, що ми робитимемо сьогодні, адвокат не потрібен.

Лише тепер Єва звернула увагу на одну деталь. Раніше, коли її привозили сюди з СІЗО, у кабінеті завжди пристебували кайданками за ліву руку до стільця. Щоб правою можна було підписувати документи, але, за словами слідчого, для безпеки… Хоча насправді – для психологічного тиску, це вона розуміла. Але діяло це, незважаючи на розуміння… А зараз потреби у безпеці не було? Чи тут щось іще? Принаймні, сиділа вона вільно, поклавши обидві руки на стіл.

-Навіщо адвокат, щоб вийти на волю? – риторично спитав слідчий.

-Що..? – Єва витріщила на нього очі. Невже таке може бути? Вона розраховувала на що завгодно, але не на це. В Єви вже настало прийняття – вона приготувалася провести роки у неволі. Навіть прізвисько у камері в неї вже з’явилося – Звіздарка. Через те, чим займалася на волі, - астрологією вона захопилася, ще кола була підлітком, а з часом перетворила це на джерело досить непоганого існування. Якби ж не цей…

-Що почула… Кримілаьну справу закриваємо. Поталанило тобі із експертизою… Не підтвердилися наркотики, що потрібні для кримінального переслідування. Ось постанова. Роспишись, що отримала, тут і тут. І за речі…

Вона повірила, лише побачивши на столпі пакет із тим, що вилучили в неї при затриманні. Включно із паспортом. Розписалася, де сказали, запхнула речі у кишені куртки. Звісно, гроші, які були в неї при затриманні, зникли, й навіть неможливо було сказати, що у невідомому напрямку.  Але це такі дрібниці… Але що тут роблять ці двоє? Вони представилися – Настя та Альфія. Та пропонують, - вже у коридорі, - кудись їхати з ними.

-Взагалі … я хотіла додому… - нерішуче промовила Єва вже на сходах.

-Я розумію, - сказала Настя, - але це небезпечно. Ми тобі зараз пояснимо… Якщо захочеш – потім відвеземо додому.. Але…

А вони вже на вулиці. Вона дійсно може іти, куди завгодно! Але Єва зберегла достатньо здорового глузду, щоб, принаймні, вислухати нових знайомих. Та сіла до білого мікроавтобуса.

Те, що пояснила дорогою Настя, звучало розумно. Вона – свідок того, що відбувалося у вісімнадцятій. І, по-перше, свідок, небезпечний для тих, хто організував цей «бізнес», а це означає, що її можуть просто прибрати. А по-друге…

-Хіба ти не хочеш допомогти іншим? – спитала Альфія. – Щоб з ними такого не відбувалося. Навіть із тими, хто сидить … за те, що вчинили.

-Хочу, звичайно. Такого не повинно бути! А скільки таких, як я, було… Але як? – розвела оуками Єва.

-От про це й побалакаємо. Тільки зараз пересядемо до іншого авто. Виходимо!

Через півгодини сіра «Лада» виїздила з Южанська, а Настя із Альфією вводили Єву до курсу справ. Найбільше її здивувало, що Таня-ветеран опинилася на волі. От вже про кого вона найменше могла таке припустити! Навіть менше, ніж про себе, бо знала, чому та за чиїм розпорядженням та перебувала у вісімнадцятій. Але, якщо вже Таню висмикнули в них просто з-під носа… Здається, тут усе серйозно, та про небезпеку не брешуть. Пропозиція пожити якийсь час у Каластані теж звучала розумно, Єва знала, що ця невеличка республіка – майже держава у державі, там повинно бути відносно безпечно, та й влада южанських поліцейських та тюремників туди не розповсюджується.

-То як, згідна їхати з нами? – ще раз перепитала Альфія.

-Так. Якщо тут такі справи… Але … це надовго? Я хочу все ж повернутися. В мене квартира, бізнес…

-Допоможи нам їх … розігнати. А краще – самих посадити.  Тоді зможеш повернутися … та надалі дурити людей, - посміхнулася Настя. Вона не вірила у гороскопи.

-Чому це – дурити? – У голосі Єви почулася образа.

-А тому, що ти навіть щобо самої себе не знала, що опинишся на волі через півгодини. Чи не так?

Єва не відразу знайшла, що відповісти на такий аргумент.

-Але ж … в мене у камері моїх записів не було. Та й зірок я не бачила!

-Оце так викрутилася! – розсміялася Альфія, яка зараз була за кермом. – То як, допоможеш нам і собі?