8. Площа та потужність.

-З корабля на бал?

-Хіба ж це бал? – Влад знизав плечима. – Скільки ми вже сьогодні об’їздили?

-Це четвертий, - підказала Марьям. Ніби він не порахував.

-Я про інше, - сказала агент з нерухомості. – Літали у справах. Тільки прилетіли – а вже поїхали будинок обирати. Це ж приємно!

-Приємно. Але не легко, Анастасіє. Це теж робота, чи не так? Треба думати та прикидати наперед. – Він посміхнувся. – Гадаю, ви вважаєте нас вибагливими клієнтами.

Тепер посміхалася Анастасія.

-Нічого, я звикла. Та й вас я розумію, такі гроші витрачають не кожен день.

Будинок був для Влада давньою мрією. Й тепер він мав гроші на те, щоб її втілити. Але ріелтор відразу зрозуміла, дивлячись на цю пару: гроші – в чоловіка. Дівчина, здається, згідна на усе. Проте дає йому поради, і, як правило, слушні. Він і слухає.

А ще з їхньої поведінки важко було сказати, чи сподобався їм якийсь будинок з тих, що вони оглянули сьогодні. Усі були в одному, недешевому районі, - на Печерську, у «царському селі». Усі відносно нової побудови. А ще потенційні покупці не пред’явили вимог щодо площі, - хоча менше ста п’ятдесяти квадратних метрів тут не було, - але навіть не дивилися ті будинки, де площа земельної ділянки була менша за десять соток. А таких, що підходили за цією ознакою, у цьому районі було небагато.

-Повністю обладнаний, - сказала Марьям. – А чому ж продають?

-Звичайна історія. Батько, що розбагатів у дев’яності. Діти, що давно за кордоном, та повертатись не збираються. Батько помер, їм не потрібен будинок, їм потрібні гроші…

-А документи в порядку? Спадщина прийнята? – спитав Влад.

-Так. Можу усе показати … але це вже в офісі.

-Тоді … давайте так: ми подумаємо, і, якщо щось вирішимо, то вам зателефонуємо, добре? А якщо ні, тоді наступних вихідних покажете нам іще варіанти.

-О-кей, так і зробимо!

Вони вийшли у провулок через хвіртку. Машини довелося поставити біля самого паркану, інакше вони б заблокували проїзд. Першою поїхала Анастасія на своєму «Форестері», - вона була задоволена: ці клієнти, здається, серйозно налаштовані купувати. Якщо й не якийсь з тих будинків, що оглянули сьогодні, то щось вона та підбере. А, враховуючи ціни у цьому районі, вона отримає добрі комісійні.

Влад сів за кермо та трохи від’їхав від кам’яної стіни, щоб Марьям могла відчинити дверцята та сісти поряд. Орендований «Прадо» був досить громіздким для цього провулку.

-Ну, що скажеш? – спитав він. Марьям нахилилася до нього.

-Скажу, що ти невтомний. Вночі прилетіти з Таллінну – й відразу їхати дивитися ці будинки! Скажу, що скучила…

-Ну, добре, зараз додому – та відпочинемо. – Це означало: побудемо нарешті вдвох. – А щодо будинків? – наполіг він.

-Ну … це ж твої гроші та твій вибір… - Це означало: я не маю права голосу. Владу весь час здавалося, що на Марьям впливали … обставини їхнього знайомства. Що вона усе ще відчувала себе чимось на кшталт живої власності. Не дивно, враховуючи традиції, які стали частиною її з дитинства. Але йому було незручно, та постійно доводилося просити її поводитися, як рівну у їхній парі. От тільки чи не сприймала це вона, теж як «наказ власника»?

-Якщо я тебе питаю, то хочу знати твою думку, - з докором сказав він. – По-перше, якщо ми щось таки купимо, тобі теж там жити. Якщо вже такий твій вибір… По-друге, я хочу знати твою точку зору, ти практична. – Він посміхнувся. – По-третє, в мене є свої … вимоги, не кажучи вже про вподобання. Але мене цікавлять твої. Хіба це погано, якщо зручно буде нам обом? – Він трохи нахилився вперед, щоб, виїжджаючи з провулку, упевнитися, що на вулиці немає машин, яким треба дати дорогу. – Тому … я тебе слухаю. Тільки чесно…

-Якщо чесно… - Тон Марьям став мрійливим. – Оцей останній будинок… Я у нього закохалася.

-Раціонально! – Влад розсміявся. – І я тобі навіть скажу, чому… Бо, незважаючи на оцей колоніальний стиль… По суті-то – тут багато спільного із тим, як будують у Хасанкалі. Двері будинку виходять просто на вулицю, а не у двір. Сам будинок ніби є частиною отого кам’яного паркану… Теж немов фортеця. Як будинку й належить… - От тільки тут були не лише масивні грати на вікнах, але й сигналізація. Київ – це не Хасанкала, «традиції» щодо розкрадання тут були зовсім інші.

-Тобі теж подобається?

-Подобається. Але головне, що підходить… За розташуванням, за плануванням, навіть за ділянкою…

-Так, ти хотів не менше десяти соток, а тут скільки, дванадцять?

-Справа не лише у розмірі. Ця ділянка вузька, витягнута вглиб, з боку провулку здається маленькою. Праворуч від будинку – оті ворота. Та … оскільки там вже рік ніхто не живе, ділянка … ну, трохи занедбана. Можна переробити. А от всередині – не усе треба буде робити з нуля, багато чого можна залишити.