Шокуюча зустріч

Ферхат:

Дівчина  все  ще була без свідомості, навіть коли приїхала швидка, і вони намагалися привести її до тями, та це не дало результатів, тому вони вирішили її  госпіталізувати.

Не знаю навіть чому, та навіщо, та я все ж таки вирішив запитати, у яку лікарню її заберуть.

- Шкода дівчину, - промовив Роман до мене, спостерігаючи, взагалі то як і я, так і вся наша компанія, як дівчину відвозить швидка.

-  Так, дійсно, не пощастило, ще й напередодні свят, - відповів я, - мабуть день не задався. 

Моя кішка, яку я зараз тримав на руках , почала вертітися, я рідко  спостерігав за нею таку активність, та їй все ж таки вдалося вирватися, та зістрибнути на підлогу.

 Я простежив поглядом її шлях, та побачив, як вона відбігла кудись в сторону, до кадки з декоративним деревом,  та почала голосно мя'вкати, озираючись до мене.

Підійшовши до неї, та присівши поруч хотів уже знову підхопити її на руки, та погляд зачепився за щось яскраве, на світлій підлозі.

Це був телефон, і я зрозумів, що це  скоріше всього, дівчини яку забрала швидка, я  підібрав його, та залишив поки що у себе, хоча і  підозрював, що скоріше всього, він запаролений, і я все одно не зможу кому б то не було повідомити про її стан.

 Попри все, я вирішив, що завтра зранку, все одно обов'язково завезу телефон в лікарню.

Дівчина зараз все одно у відключці, а хто-небудь з персоналу все одно не зможуть зайти в телефон, та зателефонувати до рідних.

 А якщо  дівчині зателефонують, я хоча б зможу відповісти, та повідомити де вона, та передати їй телефон, та доля розпорядилася інакше.

 У руці за вібрував телефон дівчини, на екрані висвітилося ім'я Джан, - це ж треба, - подумалося  мені, - ось якраз і якийсь залицяльник телефонує, тож зможу все вирішити уже сьогодні.

Та ледь я встиг зняти слухавку, як в телефоні почав тараторити жіночий голос.

- Слухай, а можеш не засиджуватися сьогодні на роботі, я спровадила того невдаху.

 Прошу тебе, облиш на сьогодні ту роботу, візьми чогось зігріваючого, щоб ми посиділи трохи на кухні, та попліткували, про наше жіноче.

 Ну, що скажеш? Чого ж ти мовчиш? 

- Тому що панянко, ви не даєте навіть слова вставити.

- А це ще хто? - здивовано промовив голос на тому кінці.

- Це немає абсолютно ніякого значення, та хочу вам повідомити, що ваша подруга впала, та сильно стукнулася головою, її забрала швидка в обласну лікарню, тому якщо вона вам дійсно... - Та я не договорив, дівчина мене перебила. 

-  Ви місцевий?

- Що? 

- Місцевий запитую? Знаєте де знаходиться лікарня? 

- Так а що?

 - Тоді давайте під'їжджайте, на вулицю Лесі Українки 31,  заберете мене, та відвезете до лікарні, я не так вже й  давно проживаю в цьому місті, і ще не вивчила його занадто добре.

- А таксі, ні, не варіант?

- А телефончик, ви не хочете повернути? -  перервала вона, мене. 

Дійсно чого це я, сам же ж планував так і зробити, мабуть також перепрацював.

- Гаразд, переконали, - промовив я, -  хвилин за двадцять буду, чекайте біля під'їзду. 

- Добре, та це приватний будинок, зачекаю біля воріт.

Під'їхавши за вказаною адресою, я дійсно побачив дівчину, хоча у темряві і немав змоги її добре роздивитися.

 Блимнувши їй фарами, після чого вона швидко застрибнула в машину, на переднє сидіння.

Певний час ми їхали мовчки, та мені цікава була її реакція, вона дуже уважно спостерігала за мною.

- Джан, цікаве ім'я, більше схоже на чоловіче.

- Взагалі-то Джанан, то Стася так скорочує.

- То ви подруги, чи рідня?

- Взагалі-то знайомі, знайшли одна одну через соцмережі, щоб разом  на двох знімати цей будинок.

Ми розмовляли з нею, щоб просто зайняти чимось тишу допоки добирались до лікарні,  хоча в якийсь момент і стало цікаво, чому вона настільки пильно мене розглядає, невже настільки сподобався, та але я не хотів виказувати свого інтересу. 

Можливо мої друзі і мають рацію, що у мене занадто звабливе обличчя, ось і користуюся цим, а був би  як вони, то не надто б і перебирав, чи прискіпувався, вишукуючи виправдання для неможливості постійних стосунків.

Коли ми під'їхали до лікарні, включив світло у салоні, і навіть не дивлячись на дівчину протягнув їй телефон подруги. 

Та вона чомусь його не брала, все так же вдивляючись у мене.

- Невже так сподобався? - запитав я, озвучуючи свої думки вголос, все так же не повертаючи голови. 

Та вона мовчала і тільки занадто уважно дивилася, я не витримав, та повернувся до неї, і застиг в глибокому шоці.

Дівчина була майже ідентичною моєю копією, ті ж риси обличчя, тільки жіночніші, трохи смаглява шкіра, колір волосся, та і все,  абсолютно все було подібне зі мною.

 Я наче дивився на себе в жіночому образі, і не розумів що відбувається, і як таке взагалі може бути. 

А вона тільки і вимовила, попри те, що я їй і не говорив свого ім'я.

 - Невже я знайшла тебе Ферхате?