Ультиматум

​Ми з друзями сиділи в затишному ресторані, відпочиваючи після робочого дня. Розмовляли ні про що, побіжно спостерігаючи за передноворічною метушнею за вікном. До Нового року залишалося всього кілька днів, але попереду ще був корпоратив із підлеглими. Тільки після нього можна було зі спокійною совістю йти у відпустку.

​Одна проблема: я схаменувся надто пізно. Всі івент-агенції були зайняті, а їхній графік розписаний до лютого.

​— Слухай, ну що, ти вже знайшов, із ким підеш на корпоратив? — перервав мої думки Єгор.

— А мені обов'язково бути з кимось?

— Ну, ти ж сам оголосив у фірмі: всі приходять зі своїми другими половинками. І неважливо — законний шлюб чи просто зустрічаєтеся.

— Я хотів зробити приємне співробітникам. А мені як керівнику пара не обов'язкова, мені й так комфортно.

— Е ні, так не годиться, — втрутився Василь. — Якщо всі будуть парами, ти почуватимешся зайвим.

— Слухайте, чого ви причепилися? Ви ж знаєте моє ставлення до стосунків. Я холостяк по життю, і крапка.

— Та ти ніколи й не пробував по-справжньому! — заперечив Роман. — Ось ми: я, Роман, Дем'ян, Ярема та Василь — давно й безнадійно одружені. Чого і тобі бажаємо.

​Я лише хмикнув:

— Молодці. Але навіщо мене втягувати у свою «секту», якщо душа не лежить? Не готовий я терпіти когось поруч цілодобово.

— Ну, свою Валькірію ти ж якось терпиш? — усміхнувся Дем'ян.

— Це інше. Ви знаєте, чому я її взяв. І не смійте порівнювати її з будь-якою жінкою чи взагалі з людьми.

— Та гаразд, візьми її з собою на вечірку, насолоджуйся компанією, — засміявся Єгор, але потім додав серйозніше: — Ферхате, ти змінився. 

Ти вже не той хлопець, якого ми знали в дитячому будинку. Ми раді, що ти піднявся і не забув нас, покликав у фірму... але прожити життя на самоті — це не вихід.

​Я відкинувся на спинку стільця.

— Облиште. Ви думаєте, я не пробував? Коли за душею не було ні копійки, доводилося ділити побут і час із ким попало, лицемірити перед собою, щоб бути «як усі». 

А коли піднявся на щабель вище — краще не стало. Вилізла меркантильність. Я не та людина, з якою комусь буде затишно. 

Мені потрібен простір, а стосунки вимагають тісного контакту. Я не хочу ні перед ким звітувати. У дитбудинку в нас навіть батьків не було, щоб перед ними звітувати... Мої батьки нагородили мене лише ім’ям, вишитим на покривалі, у яке мене загорнули й викинули, як набридливе цуценя. Мабуть, тому я й прихистив Валькірію — її теж викинули на узбіччя, як і мене колись.

​— Друже, — тихо сказав Василь, — повір, це лише твої здогади — і щодо себе, і щодо неї.

— Все, досить! — обірвав я.

— Гаразд, не хочеш слухати — не треба. Але слухай ось що: ти маєш знайти супутницю на вечір. Інакше це зробимо ми. А якщо про це пронюхають наші дружини — весело не буде нікому.

— Це що, погроза? — я підняв брову. — Ви погрожуєте мені розправою своїх дружин?

— Ну, мою Аліну ти знаєш, — озвався Роман. — Вона працює у твоїй фірмі й характером не поступається генералу.

​Я мимоволі здригнувся. Аліна, дружина Романа, була справжнім «генералом у спідниці». Від її невдоволення люди ледь не непритомніли.

— Я вас почув. Знайду партнерку. Але тоді на вас інше завдання: знайти організатора свята. Оскільки я буду зайнятий пошуками дівчини, ви берете на себе корпоратив. Домовилися?

​Ми вже виходили з ресторану, коли в мене на повній швидкості врізалося якесь тендітне тільце.

 Спочатку я подумав, що це підліток, але дівчина була одягнена офіційно, та й обличчя зовсім не дитяче. Я хотів її підхопити, але вона дивним кульбітом вивернулася і впала на підлогу. Моя рука лише розсікла повітря.

​Не звертаючи уваги на друзів, я миттєво присів біля неї, притримуючи голову.

— Хто-небудь, викличте швидку! — крикнув я.

​І тут, невідомо звідки, з’явилася Валькірія. 

Замість того, щоб підійти до мене, моя кішка стрибнула дівчині на груди й загрозливо зашипіла, вискаливши пащу. Це було неймовірно. 

Зазвичай Валькірія апатична до всіх — і до жінок, і до чоловіків. Чим їй не вгодила ця дівчина? І як, чорт забирай, кішка опинилася тут? Офіс далеко, вона мала бути у своїх «апартаментах». 

Хоча я завжди брав її з собою на роботу, бо, попри всю свою незалежність, вечорами теж відчував самотність... але зараз її поява здавалася містикою.