Розділ 2

— Ну як, це вже твій звичайний вигляд? — трохи нервово спитала Краліна, оглядаючи результат свого «простого» чаклунства.

Яру, як біс, під ребра пхнув:

— Ні. Не вистачає рогів та золотих копит.

У Краліни аж рот відкрився.

— А що, ти хіба не людина? Я помилилася?

— Я пожартувала, — змушена була признатися Яра. — Вибач.

— Це ти мене вибач. Я не цілила в тебе блискітками. По-дурному вийшло…

— Дівчата, ви там скоро? — пролунало з-за дверей.

— Грімба… — таємничо шепнула Краліна, багатозначно блимнувши очима, мов це щось Ярі мало пояснити.

Що за дивна грімба така? З чим її їдять?

З’ясувалося це швидко, навіть скоріше, ніж Яра змогла наочно познайомитися з другим своїм кривдником.

— Це мої ма, па та бабуся Грімейра, — коротко представила Краліна присутніх, як тільки вони з Ярою увійшли до святково прибраної столової кімнати, по центру якої стояв великий стіл, накритий до новорічної вечері.

У Яри в мозку наче пазл склався: «ба» від бабусі та «Грім» від її імені — ось і загадкова «грімба».

«А Грімейра походить від грому. Он яке суворе у цієї бабусі лице!» — наступне, до чого додумалася Яра. Усі присутні явно доводилися один одному родичами. Краліна була схожа на матір — струнку красуню з густим каштановим волоссям. Батько дівчинки, від якого Краліні дісталися зелені очі та прямий ніс, і сам мав схожість із грізною бабусею — обидва з продовгуватими блідими обличчями та прямим чорним волоссям із синюватим полиском.

Поки хазяйка дому і несподівана гостя розглядали один одного, з’явився й Корвін.

Що ж Яра могла сказати? Про те, що брата їй підкинули тролі, Краліна точно вигадала, бо хлопець, трохи старший від Яри, був дуже схожий на батька — і формою обличчя, і кольором очей та волосся. Він ще й губи піджимав зовсім як Грімба!

— Корвін, шкатулку! — повеліла бабуся, що сиділа на голові столу.

— Ось. — Хлопець споро подав бабусі велику скриньку, прикрашену дуже красивою різьбою. При цьому на Грімбу онук не дивився, бо всі очі витріщав на Яру. Дівчина аж зніяковіла від такої неприхованої цікавості.

Грімба також кинула промовистий погляд на Яру і сказала:

— Ну що, дівчинко, подивимося, яке у тебе найзаповітніше бажання…

Варто було старій жінці це сказати, як Яра не на жарт перелякалася, бо знала…

Її мрія нездійсненна. І цим вона смішна та наївна. А ще сама Яра — жалюгідна…

Грімба відкрила скриню та дістала звідти невеликий папірець, що мерехтів дивним зеленим світлом.

— Цікаво, цікаво… — стара жінка кинула на Яру оком. — Це дуже гідне новорічне бажання. Я щаслива, що ми можемо його…

Яра прижмурилася…

— …втілити. У цю новорічну ніч ми — твоя родина, Ярослава.

— Бам! Бам! Бам!.. — у столовій задзвонив величезний напільний годинник. Дванадцять разів.

Грімба встала з-за столу, щоб урочисто представити усіх нових родичів:

— Мій син Елджой Лордокс, його дружина — Мартіам Лордокс, твій старший брат — Корвін та молодша сестра — Краліна-Тріщотка.

— Ба-а! — ображено скрикнула Краліна.

«Кряква», — самими губами беззвучно подразнив сестру Корвін, на що та гнівно топнула ногою, та все це Яра помітила краєм ока, вражена тим, що сказала бабуся неочікуваної родини… магів? Бо чарувати тут вміла не тільки Краліна. Столова посуда послухалася взмаху руки Елджоя Лордекса та почала подачу святкових страв.

— Просимо до родини, Ярослава, — привітно сказала Мартіам Лордокс, і до Яри підскочив стілець, щоб вона могла зайняти місце за столом.

Все, що відбувалося, було таким дивним, що, здається, Яра так би й тупилася, поки старанний посуд накладав і накладав їй закуски та салати, аж поки гора не виросла до стелі!

— Скажи їм: «Досить!» — прошепотів Корвін, що зайняв місце праворуч від Яри.

Вона так і зробила, подякувавши «сину троля». Чудо відбулося — посуд лишив її тарілку у спокої, трохи затримався лише графин із рожевим вином, але й він, здійснивши свій обов’язок, полетів на відведене йому місце.

За столом царила невимушена атмосфера, хіба що Краліна все ще сичала на брата, а старше покоління поглядувало на молодше з посмішкою. До якоїсь тями Яра прийшла лише під час гарячого, і тоді задала присутнім за столом питання, від якого у неї все обмирало в грудях:

— А це назавжди?

На диво, її зрозуміли без будь-яких додаткових пояснень. Одним словом — чаклуни.

— У нашому світі серед деяких родин є така чарівна новорічна традиція — виконувати чиєсь заповітне бажання. Вважається, що це приносить радість усім, а щастя — це теж магічна енергія. Таким чином вона примножується… — повільно почав розповідати батько. Якщо вірити сказаному раніше — також і її, Яри, батько!

— Стривай із лекцією, Елджой, — обірвала його Грімба. — Дівчинку турбує не це…