- 3 -

— А це назавжди?

На диво її зрозуміли без будь-яких додаткових пояснень. Одним словом — чаклуни.

— У нашому світі серед деяких родин є така чарівна новорічна традиція — виконувати чиєсь заповітне бажання. Вважається, що це приносить радість усім, а щастя — це теж магічна енергія. Таким чином вона примножується… — почав повільно розповідати батько. Якщо вірити сказаному раніше — також і її — Яри — батько!

— Стривай із лекцією, Елджой, — обірвала його Грімба. — Дівчинку турбує не це…

— Так, — погодилась з бабусею Грімейрою Яра. — Це… назавжди? — Спитала і завмерла, очікуючи на відповідь.

Лордокси переглянулися.

— Це новорічне диво, Ярослава. Але пам’ять про це лишиться з тобою назавжди.

— Дякую.

Яра зітхнула. Подумала. А потім ще подумала, і вирішила радіти тому, що в неї є прямо зараз.

Родина! Така повна, що вона і мріяти не сміла!

Тато, мати… Бабуся. Та ще й брат із сестрою!

І ніяких фальшивих друзів з Інстаграмом. Замість них — справжні чаклуни!

Через деякий час новорічні родичі називали Яру коротким ім’ям, як це робила лише її рідна бабуся. В універі якщо її ім’я і скорочували, то лише як Славу, що кожний раз визивало почуття відчуженості. З Лордоксами усе було зовсім інакше.

Після третьої зміни блюд дорослі вигнали «молодь» розважатися.

Кряква, aka Краліна, затягнула Яру у свій «таємний» театр на просторому горищі, прикрашеному величезним вікном з вітражем та з широким підвіконням, на якому можна було затишно сидіти серед барвистих подушок, пити гарячий шоколад та какао із зефірками і тертим мускатним горіхом, та дивитись як на вулиці падає лапастий сніг. І все це після того, як вони на пару переміряли купу самих чудернацьких костюмів!

Краліна не встигла і до середини розповісти сюжет своєї улюбленої книги, звісно про кохання, авжеж!, як у дівочі балачки затесався старший брат.

Чума! Справжнісінький настирливий братець!

— …звісно ж, у любого Рентіна була таємниця, яку він ніяк не міг відкрити коханій…

— Бо він вампір, — вліз у сюжет Корвін. — І його єдина мрія — засмоктати ту «кохану» на вечерю!

— Троль! — підхопилася ображена молодша сестра та запустила по нахабі подушкою, тим самим поклавши край затишному святкуванню — воно перейшло у веселу активну фазу. Пустощі, Велику битву на подушках та закляттях, від яких на горищі пішов штучній кольоровий сніг з випотрошеного пір’я.

Потім Корвін підхопив сестер попід руки та стрибнув із ними з самої гори, прочинивши чарами вітражне вікно.

— Ааааааа! — волали дівчата.

— Егей! — радів хлопець.

Приземлилися вони у величезний замет, що виріс за якусь мить. А Ярі сніговик, що підбіг, щедро сипонув снігом прямісінько за виворот!

— Я тебе вб’ю! — розлютилася на снігового злодія Яра. — Упіймаю та з’їм ніс-моркву!

— Не на того лаєшся, це все він, — здала братця Краліна. Але Корвін вже накивав п’ятами, регочучи у весь голос.

— Зараз! Відтану та дожену…

— Та відірвеш йому носа! — кровожерно закінчила за Яру Краліна.

— А потім встромлю йому цей ніс у самісі…

— Гей, дівчата! — погукав вже майже безносий братець-троль. — Теплий одяг потрібно?

— Дай мені куртку і я все пробачу, — страшно проклацала зубами Яра.

Але на неї зверху впала не лише знайома блакитна куртка та рукавички, але й новенька шапка, прикрашена паєтками. Болісніше всього дісталося від ковзанів, що поцілили у саму маківку.

— Гав не ловить! Нумо гей на ковзанку!

— У вас і ковзанка своя є? — здивувалась Яра, і без цього здивована маєтком своєї новорічної родини та через це позабувши, що в житті не стояла на ковзанах.

Краліна кивнула:

— Є ціле озеро позаду дома — воно замерзло, тож на ньому можна безпечно кататися.

Але ж до кататися Яра дійшла нескоро. Спочатку й зовсім рачки, допоки її за талію не підхопив регочучий Корвін. За що спочатку і заробив стусана. Вдруге їй допоміг вже знайомий сніговик-бешкетник. Його Яра осідлала, вчепившись усіма чотирма кінцівками, та довго так кататися не змогла — змерзла. Решту путі їй знову допоміг подолати родич троля з-за гір, на цей раз із Краліною довелося погодитися — братця їм точно підкинули.

Молодшенька кружляла по ковзанці у вирі чарівних світляків. Яра на це могла лише зітхнути.

— Не вішай носа, — шепнув Корвін Ярі у самісіньке вухо, що необережно визирнуло з-попід зсунутої на бік шапки, — я тебе за хвилинку навчу не гірше кататися.

— Чаклун! — недовірливо сказала Яра. І виявилась правою. За хвилину вона навіть на льоду не навчилася стояти. Бух — і впала, як сніг з похилої ялової гілки.

Але ж потім… все пішло набагато цікавіше! Яра з Корвіном навіть не помітили, як з ковзанки щезла Краліна.

Молоді люди то стояли, обнявшись. То разом падали. То сміялися. Також разом. То каталися. Знову тримаючись один за одного…