- 2 -

— Аааа! — несамовито заволала Яра у наступну мить, коли серце із новою, панічною, силою як скажене заколотило у грудях — бо у ту мить на голову дівчини обрушилося щось холодне і… мокре?..

Яра спробувала протерти очі та водночас відплюватися від чогось кислого, що потрапило їй ще й у рота.

— Що за жарти?! — гнівно спитала вона. Сплюнути Яра змогла, а ось розплющити очі — ні. Їх відчутно щипало.

— Ти не Кряква, — розчаровано відповів голос… хлопця.

— Звісно…

— Яка я тобі Кряква?! — розлючено зарепетувала якась дівчина водночас із Ярою. — Троль-з-за-гор! Ось тобі, мерзотник!

Даремно Яра так терла свої нещасні очі — варто було їх розплющити, як знову запорошило, у цей раз чимось блискучим.

І так — у рота знову попало…

— Тьху! Тьху!.. Що це за гидота? — Відплюватися від блискіток було набагато важче, чим від кислої рідини невідомого походження.

— Ба?.. — гукнула невідома дівчина, що мала щось проти казкових тролів. — Ба-а-а! Тут Корвин когось вбив!

«Когось» — це точно про неї, зразу вирішила Яра, хоча мертвою себе вона не відчувала, але ж хто знає? Авжеж й справді?

І що за дивне ім’я таке: Корвін?

— Це хто? — спитав хлопець, і звертався він точно не до Яри, котра вже й не ризикувала знову терти очі — хто зна, до чого це знову призведе?

— Що за безлад? І це за чверть години до Нового року! — сказав третій голос, на цей раз жіночій. — Корвін, тебе за чим відправили? Мерщій у погреб!.. Краліна, а ти… допоможи нашій гості привести себе у божий вигляд.

— У вигляд кого з богів? — перепитала дівчина з не менш дивним ім’ям, чим у хлопця. Яра такого ніколи не чула.

Який дивний супермаркет у її районі! Вона б не коли і не подумала…

— Кралі-іна, — дорікнула жінка. — Без твоєї отої фантазії. Поверни дівчині її звичайний вигляд. І покваптися — свято чекати не стане.

Руку Яри несміливо вхопили самісінькими кінчиками пальців:

— Підемо зі мною. Тут недалеко.

Йти й насправді було недалеко. Хвилини три, може трохи більше. Гарно, що по дорозі не трапилося сходинок.

Потім Яру чимось поливали, за тим обдували, і знову поливали. І все це під торохтіння Краліни.

— Кажу тобі: якщо і є на світі сама нещасна дівчина, то це я! У всіх брати як брати, а у мене — справжній троль, клянуся! Нам його підкинули. Я й у батьків питалася, але ж ніхто не схотів признатися. Ще б пак! Це ж такий скандал. Справжнісінький! І це він ще старший. Мабуть, батьки вже не вірили, що в них вийде нормальна дитина, тож і зголосилися на дитинча тролів… Повернися іншим боком.

Яра виконала команду з другого разу — з першого не зрозуміла, що це до неї, заслухалася про троля Корвіна.

— Та хто у ясному розумі зголосився б на такого жахливого брата? — продовжила жалітися Краліна.

— Я, — гірко зітхнувши, відповіла Яра. І це була правда. Вона так змучилася від самотності, що не відхрестилася б від будь-якого родича, лише б він в неї був!

Така відповідь змусила Краліну замовкнути аж на хвилину. Яра навіть наважилися трошки розплющити одне око.

І дуже дарма: у дзеркальній поверхні вона побачила своє жахливе відображення! Волосся, лице й одяг — куплена ще бабусею яскраво-блакитна, під колір Яриних очей, курточка — були у соковитих фіолетових плямах, щедро присипаних барвистими блискітками.

«Повний… Найпухнастіший і найповніший песець!» — подумала Яра.

— Сподіваюсь, що ти пожартувала, — «відмерла» Краліна — дівчина років чотирнадцяти на вигляд. Її Яра розгледіла з другої спроби, коли змогла відвернутися від свого дивного вигляду, яким вона мала завдячувати, якщо бути справедливою, не лише невідомому Корвіну, сину міфічних тролів…

Між тим Краліна обприскала Яру з  якось флакончика та щось пробубоніла, наприкінці зробивши дивний пас рукою. Над її пальцями блиснуло, та…

Якимось чаклунством фіолетові плями разом із до сліз відчаю веселими блискітками щезли!

— О-ооо… — не змогла стриматися Яра. — Як це ти зробила?

У відповідь дівчина гмикнула.

— Прості чари! Я так ще з семи років вмію. І на що той телепень Корвін сподівався зі своїми чорнилами шросской каракатиці?

У останніх словах ясно звучала пихата самовпевненість дівчинки. Справді, і на що отой Корвін тільки сподівався, га?

— Ну як, це вже твій звичайний вигляд? — трохи нервово спитала Краліна, оглядаючи результат свого «простого» чаклунства.

Яру як біс під ребра пхнув:

— Ні. Не вистачає рогів та золотих копит.

У Краліни аж рот відкрився.

— А що, ти хіба не людина? Я помилилася?

— Я пожартувала, — змушена була признатися Яра. — Вибач.

— Це ти мене вибач. Я не цілила в тебе блискітками. По-дурному вийшло…

— Дівчата, ви там скоро? — пролунало з-за дверей.