33 (3)

— Тебе викрали? — спитав Лялянівель підійшовши до Дарки. Спостерігати за метушнею від цієї колони справді було зручно. Все видно, ніхто не штовхається, нікому не заважаєш.

— Ну, скоріше ні, ніж да, але хотіли, — зізналась дівчина. Чомусь зовсім не хотілося йому брехати. Інтуїція мабуть підказувала, що не треба.

— Бачиш яка гарна пара, — досить голосно шепотів голос під стелею. — І від подаруночка твого дурнуватого брата нарешті позбавились. Теж мені, юморист.

— Син вітру бачив твій випил в колоні, — значно тихіше прошепотів інший голос, але і його було чутно. Мабуть все ще діяла протиотрута. Або отрута. Щось діяло. — І якщо йому знадобиться…

— Він не такий дурень, щоб хапатися за подібні речі. Інакше не вижив би. Чого йому тільки не підкидали свого часу, — з незрозумілою ностальгією сказав перший голос. — Так що буде стояти ця гидота тут… а хочеш, я взагалі це підземелля завалю. Маю право. Це був колись саме мій храй.

— Завалюй, — дозволив другий голос. — Але не роби вигляд, що перемогла. Весільний ритуал незавершений, так що ніхто ще не визначився…

— Ой, завершиться, — легковажно сказав перший голос. — Єльфи, як коти, до дому звикають і йти не хочуть…

— Але хотіли? — спитав Лялянівель трохи поспостерігавши за метушнею темних родичів. Здається вони когось шукали і поки не могли знайти. Не Учителя, ще когось. Мабуть встигли отримати від когось цікаві відповіді на свої питання.

— Хотіли. І викрали б, знайшли б спосіб, як мені здається.

— Через вікно витягли, — занадто серйозно кивнув ельф. — Але навіщо когось змушувати лазити в вікна, якщо можна полегшити йому задачу?

— Ти хочеш посваритися? — спитала Дарка. І голоси під стелею підозріло замовчали, прислухалися мабуть.

— Не знаю. Я насправді і не думав, що ти послухаєшся. Просто… не знаю.

— Ельфійки більш слухняні? — спитала дівчина. А вона не ельфійка. І ритуал незавершено, бо не співпадають вони в чомусь, мабуть, так що…

— Скоріше більш передбачувані, — з деяким сумнівом сказав Лялянівель.

— Ага, — кивнула Дарка і зітхнула. Йому мабуть дійсно потрібна більш передбачувана дівчина. А тут вона зі своїми проблемами, котрі фактично вже вирішені. Тепер, коли той дурень розважає дізнавачів дивними розповідями про контрабандистів, а кораблі, можливо, і зовсім не його, вона зовсім не дурепа, від котрої наречений втік, а вона його назад не пустила. Вона розумна жінка, котра вчасно від цього нещастя позюавилася. Можливо і ту циркачку спеціально підкупила. — Ага. Лялянівель, тобі не обов’язково сидіти поруч зі мною. Я тебе не тримаю, можеш спокійно повертатися додому. І якщо якось потрібно розлучитися…

Він з подивом на неї подивився і видав:

— Хм.

— Навіщо втрачати час? Якщо все одно нічого путнього не вийде? — звернулася до філософії Дарка.

— Хто сказав, що не вийде?

— А як воно вийде, якщо тобі в ліс хочеться, у тебе там родичі, улюблена робота. А тут я, мисливиця на ельфів, котра навіть не спитала себе чи захоче той ельф.

— Ой-йой, — видихнув один голос під стелею.

— Рішення, — загадково додав інший.

— Так що можеш іти, ти вільний, — суворо закінчила Дарка, вирішивши ігнорувати ті голоси. Ну їх.

— А якщо я не захочу піти, то що? — вкрадливо спитав Лялянівель. — Спробуєш мене прогнати?

— Я? — навіть здивувалася Дарка.

— А хто іще?

— Я не проганяю, я просто відпускаю!

— Як лісового котика, у котрого переламана лапка зрослася? — насмішкувато спитав ельф.

Дарка уявила того котика і фиркнула. Вона така його за двері випихує, а він назад рветься, бо не розуміє, чому повинен повертатися в ліс, коли тут так добре годують і за вушком чешуть.

— Нікуди я не хочу йти, — серйозно сказав Лялянівель. — І це цілковито мій вибір. А способи познайомитися бувають і дивніші.

— О, так, — погодилася Дарка, котра знала немало байок про ці способи. І посміхнулася. А потім слухняно притиснулася до свого чоловіка і стала разом з ним спостерігати за метушнею темних. Метушня була не панічна, так що все у них непогано.

— Ов, — здивовано видихнули під стелею.

— А ти думала, — з єхидством відізвалися. — Всього лише вирішив, що воно саме йому потрібно.