27 (2)

— Це вона мене навчила палицею битись, — прошепотіла Дарка, вказавши чоловікові на напіворчанку, котра сиділа в кріслі-качалці і з сумнівом дивилася на гостей. А потім ще й довгу «шаманську» трубку розкурила з якимись пахучими травами.

Лялянівеля і тітоньку Терху Дарка познайомила. Вони чемно привіталися. Але далі справа якось не йшла. В дім Терха поки що не запрошувала, у неї якісь свої уявлення про гостинність. Мабуть орчанські. І трохи потримати гостей на порозі чудово в них вписується.

На гостей напіворчанка дивилася хоч і з сумнівом, хоч і з незрозумілою веселістю, але приязно, так що запросить. Лялянівель господарці дому відповідав взаємністю і був схожий  на єхидного кота. Ну трохи схожий, хоча і помітно.

І взагалі, вони один одну варті, як зрозуміла Дарка і стала дивитися на кущ білих троянд. Потрібно ж себе чимось зайняти, поки ці двоє враження намагаються справити. Якесь там.

Сиділа в кріслі Терха зліва від дверей в будинок. І зображала немічну стару, судячи з в’язаної старої ковдри, яку на плечі накинула. Троянди і клумба з синіми квіточками цей образ лише відтіняли. А ось здоровенний сірий кіт, котрий полюбляв спати у господарки на колінах, кудись подівся.

А іще у Терхи біло чорне волосся з рідкими ниточками сивини і широкі плечі. Так що, та іще немічна стара.

— Ну, що, — нарешті сказала Терха і витрусили трубку в спеціальну коробочку, — йдемо, буду вас чаєм поїти.

І досить спритно встала.

— О, — видихнув Лялянівель, за що Терха йому підморгнула.

Окати було чого. Бо Терха була майже настільки вища за Дарку, наскільки вона сама вища за свого ельфа. Та й взагалі, в порівнянні з напіворчанкою дівчина була тоненька і тендітна, як та билиночка поряд з каменем.

— Розповідай, — веліла Терха, посадивши гостей за стіл в дивній кімнаті, яка була одночасно і кухнею, і кабінетом, і складом зброї. А іще в цій кімнаті були білі мереживні фіранки на вікнах і багато рослин.

— Пішла, зловила ельфа, заміж вийшла, — коротко розповіла Дарка і плечима знизала.

Терха по котячому фиркнула. Маленькою ложечкою насипала в чайничок якихось насушених трав з різних коробочок, додала звичайної чайної заварки і залила все окропом. І тільки після цього знову заговорила.

— В порівнянні з попереднім — чудовий вибір. Цей хоча б чоловік. Хоч подивитись нема на що. Хіба що зад апетитний.

Лялянівель хмикнув.

— Не розумію, і чого дівки з тими ельфами так носяться? — загадково посміхнулася напіворчанка, дістаючи чашки і печиво. — Чоловік, як чоловік, тільки низенький і магією смачно пахне. Але друге вони навряд зможуть вловити. Друге навіть ти не вловиш, — серйозно подивилася на Дарку. — Але то добре, що тобі з ним затишно. Значить сильний. З тим зарозумілим боягузом тобі б було погано. Бо він тобі не рівня. В ньому багато було тільки самовпервненості і нахабства. Природа.

Вона заглянула в чайничок, випустивши з нього дуже смачний терпкуватий аромат, і стала розливати чай.

— Розповідай, що в тебе трапилося окрім чоловіка? — спитала, теж сівши за стіл і діставши трубку. Але розпалювати її не стала, просто поклала поруч зі своєю чашкою. — Ти завжди до мене приходиш, коли щось стається. Теж природа. Ми взагалі дуже самостійні і нам нечасто закрадається в голову думка, що можна з кимось поговорити, попросити пораду.

Лялянівеля Терха не те щоб ігнорувала. Схоже, просто не знала що б такого йому сказати, щоб і не дуже образити і не наробити зайвих компліментів. Вона і без того назвала його чоловіком, і зад ще похвалила. З нього досить. До чоловіків у Терхи було таке ж відношення, як і в чистокровних орчанок. А вони вважали, що чоловіків неможна балувати. Та й взагалі, зайва увага їм ні до чого.

Дарка посміхнулася, відпила з чашки, прислухалася до відчуттів, а потім розповіла. І про неслухняну магію розповіла. І про Хінка, який з дивними контрабандистами зв’язався і чомусь вважав себе дуже розумним. Навіть про ельфійські гриби розповіла,  темноельфійських павуків і вкрадене навершя. І про запрошення в різні школи магії. І про останню записку.

— Дуже цікаво, — признала Терха і потеребила підборіддя. — Аж занадто. Я так розумію, з якимось темним ти вже розмовляла про тих павуків і гриби. Знаю я їх. Але то таке, не головне зараз. Твій чоловік і хитрощах темних родичів розбирається краще, ніж я. Але я ось що бачу. Все насправді дуже навіть складається, причому не зовсім в дурню, хоча на перший погляд то вона і є. — І на Лялянівеля подивилася, мов він повинен був підтвердити, так, то дурня і є. — Якщо на цих павуків, гриби і навершя подивитися на всіх разом, причому збоку, виходить, що хтось зібрав все необхідне для ритуалу. Павутиння, то для фізичних провідників. Гриби, то ж чиста сила, головне не дозволити їй втілитися в те, чого не треба. А вони спочатку якраз роблять те, що треба, і чим примітивніше бажання, тим точніше воно буде, правильно?

Лялянівель обережно кивнув.

— Ось. А іще божественна річ. Знаєте, для чого різні диваки використовують божественні речі? Не знаєте? А згадайте з чого по легенді народилася Данкая, та, що богиня ранкової зірки. Вона хоча і вважається дочкою Старшої Матері, народилася з перлини, яку Мати знайти не змогла, коли її намисто порвалося.

— Оу, — видихнув ельф.

— Ви просто все ускладнюєте, — посміхнулася напіворчанка. — Та й це просто припущення. Те, яке мені першим на думку спало. А значить, до чогось такого хто завгодно може додуматися і тим скоріше, чим менше мізків.

Терха похитала головою і не стала пояснювати, що й спробувати будь-хто може забажати. Мало що з речі бога може народитися. Раптом щось цінне? Головне ритуал правильно провести.